ЧИТАЄМО ПРО НЕЗЛАМНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Читаємо про незламність українців: книги про Війну за Незалежність України та її героїв : інформаційно-бібліограф. порадник / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2026. – 40 с. 

Книги про війну дозволяють глибше зануритися в історичні події, які змінюють світ. Вони розкривають природу конфліктів, показують мужність і стійкість людей, що переживають важкі часи, та допомагають краще зрозуміти складні процеси, що відбуваються навколо. Читання книг про війну в Україні, зокрема про російсько-українську війну, є важливим кроком до розуміння сучасної історії нашої держави. Інформаційно-бібліографічний порадник стане у пригоді широкому колу читачів, зацікавлених у вивченні й осмисленні подій сучасної російсько-української війни та збереженні національної пам’яті.

читаємо про незлпамність українців

ВИХОВАННЯ КАЗКОЮ

Чому важливо розповідати казки дитині

Психологи радять читати казки дітям – це, на їхню думку, не лише приємний спосіб провести час разом та стати ближчими, але й важливий аспект їхнього розвитку.

Через казки дітей легко навчати:

"Основний спосіб пізнання світу дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку – це ігри. Діти люблять фантазувати, їхня уява дуже розвинена. До певного моменту вони не розрізняють фантазійний світ казок від реального. Саме тому через казки дуже легко навчати дітей. Тут іще відсутнє критичне сприйняття інформації, тому інформацію з казок та історій, передану ще й значущими для дитини дорослими, малюк просто ніби «записує»в мозок, мов на жорсткий диск комп’ютера".

Читання чи розповідання казок щодня перед сном може стати ресурсним ритуалом, що додає відчуття стабільності, підсилює у дитини відчуття безпеки, підтримує зв’язок із батьками.

"Казка може стати способом, яким дитина вчиться розуміти інших та світ, спілкуватися, навіть виражати себе. Це один зі способів, за допомогою якого діти можуть приєднатися до своєї культури та культурного надбання людства. Через слухання казок та історій дитина засвоює різні стратегії й моделі поведінки, пізнає поняття добра і зла, вбирає різні морально-ціннісні поняття і категорії, притаманні людям та певним культурам. Інформація в казці має багато пластів. Вона може передавати певні шаблони поведінки, уявлення про світ. Згодом корисно описане в казці аналізувати, обговорювати ставлення дитини до описуваного. Це може стати першим кроком до розвитку критичного мислення у малечі".

Розмови для мозку дитини починається ще під час вагітності матері:

"Розповідати історії своїм дітям ніколи не рано. Звісно, в кожен віковий період оповідання казок матиме свої особливості. Діти можуть слухати прості казки чи дивитися казки на картинках, навіть ще не розмовляючи, промовляти свої перші слова, набувати подальшого соціального та емоційного розвитку, підвищувати самооцінку та впевненість у собі. Аж до того моменту, коли через казки дитині можна прищепити звичку самостійного читання, а пізніше, пропонуючи казки певної тематики, можна м’яко «зайти» в певну тему чи ініціювати терапевтичний ефект, якщо дитина переживає стрес чи зазнала психотравмівного досвіду".

Письменниця з Черкас Надія Кирей, яка пише та перекладає дитячі книги, вважає, що казки відіграють надважливу роль у формуванні особистості дитини, впливаючи на різні аспекти її характеру та поведінки.

"Казки часто містять моральні уроки, які допомагають дитині зрозуміти поняття добра і зла, справедливості та несправедливості. Наприклад, через персонажів, які перемагають труднощі завдяки своїй чесності та доброті, діти вчаться цінувати ці якості у людей й намагаються наслідувати їх у своєму житті", – вважає письменниця.

Також з її слів, співпереживаючи героям казок, діти вчаться розуміти почуття інших людей. Це сприяє розвитку емпатії, що є важливим аспектом взаємостосунків.

"Також герої казок допомагають формуванню цілеспрямованості та наполегливості у дітей. Наприклад у казці показують героїв, які постають перед труднощами, але не здаються і продовжують боротися за свої цілі. Це може надихати дітей на подолання власних труднощів і формування наполегливості та цілеспрямованості".

Казки, вважає пані Надія, допомагають дитині пізнавати світ та формують гендерні ролі в житті:

"Казки можуть містити важливі знання про світ, природу, науку, культуру. Вони стимулюють цікавість до навколишнього світу і бажання пізнавати нове. У казках часто описують, якими мають бути чоловіки та жінки, їхні ролі в суспільстві та стосунках. Важливо вибирати казки, що показують різноманітні та позитивні моделі поведінки для різних статей, аби показати дитині стосунки між людьми".

Також казки здатні розвинути креативність у дитини та вплинути на самооцінку, додала Надія Кирей:

"Фантастичні сюжети казок стимулюють уяву та творчі здібності дитини, що є важливими для її розвитку як особистості. Діти часто ототожнюють себе з героями казок, що може впливати на їхню самооцінку та уявлення про власні можливості. Герої, які долають труднощі та досягають успіху, можуть стати прикладом для наслідування".

НАЦІОНАЛЬНА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія.

Навчався в Барській початковій школі (1875 – 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880).

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись.

У 1885 р. увійшов до підпільної «Молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності.

У 1886-1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Почав друкуватися в 1890 р. – львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

У 1891 році склав іспит на право працювати народним учителем.

1892-1896 – працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму.

У 1892 році Михайло Коцюбинський увійшов до таємної спілки Братство тарасівців.

Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».

1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною – вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.

Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину.

У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти.

1911 – «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.

Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.

Коцюбинський М. Тіні забутих предків : повість та оповідання / М. Коцюбинський. – Львів : Каменяр, 1988. – 160 с. : м.

Михайло Коцюбинський (1864-1913) – тонкий знавець поетичного слова й людської душі, блискучий оповідач. Ці свої таланти письменник сповна розкрив у шедеврі української літератури – повісті «Тіні забутих предків». Історія, яку він розповідає, стара як світ. Її герої – Іван і Марічка, ще з дитинства палко кохають одне одного, проте не можуть бути щасливими разом. Їхнім родинам байдуже до почуттів молодих людей, бо вони ворогують між собою і навіть заради дітей не ладні вгамувати нікчемні пристрасті. Однак у творі є ще одна, чи не найголовніша дійова особа – авторові вдалося перенести на папір і магічну красу Карпат, і колорит Гуцульщини, з її переказами, віруваннями, символами, які й формують світогляд гуцулів.

Народився Микола Куліш 6 грудня 1892р. у с. Чаплинці на Херсонщині у родині батрака-селянина. Рано втратив батьків.

З 1905 році – навчався в Олешківському міському училищі та в чоловічій гімназії. Художній і літературний хист почав виявлятися у майбутнього письменника під час навчання у 5-му класі приватної школи.

Закохався у Антоніну Невель та згодом одружився на ній.

1913р. – написав першу п’єсу «На рыбной ловле».

Навчався у Новоросійському університеті, але був мобілізований до царської армії.

У 1915р. тяжко поранено під Смоленськом.

У 1918р. організував «Просвіту» в Олешках і почав писати роман «Трохим Леміш».

З 1918 р. – голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні.

1922-1925 рр. – інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка»).

Стає відомим завдяки постановці драми «97» Г. Юрою на сцені Харківського театру.

1925 р. – переведений до Харкова як шкільний інспектор Наркомосвіти УРСР. Поринає у літературну творчість. Митець всіляко прагнув переїхати до Харкова, оскільки саме там він дістав би можливість зосередитись на літературній праці.

Спочатку член «Гарту», потім стає президентом ВАПЛІТЕ у 1926 році.

Редагує журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок».

Член «Політфронту» та очолює УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів).

У літературній дискусії поділяє позицію Хвильового.

1929 р. – комедію «Мина Мазайло» було знято з репертуару й невдовзі охрещено «фашистською».

1933 р. – тяжка утрата – смерть Миколи Хвильового. Переслідування, цькування, заборона п’єси «Маклена Граса».

1934р. – зарештований і засуджений до 10 років ув’язнення на Соловках, хоча і був тяжко хворий туберкульозом.

3 листопада 1937 року – за постановою особливої трійки НКВС розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія.

Куліш М. Мина Мазайло : біографія письменника, стислий переказ твору, аналіз тексту, зразки учнівських творів : посібник : 11-й кл. / М. Куліш ; авт.-укл. В. В. Паращич. – Харків : Ранок, 2001. – 64 с. – (Літературна крамниця).

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – український письменник, поет, мовознавець, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, історик, науковець, енциклопедист, філософ історії, видавець.

Пантелеймон Куліш народився 26 липня (7 серпня) 1819 року у містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинський район Сумської області).

Мріяв навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже – й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту.

Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська.

Під час навчання підліток крім словесності виявив нахил ще й до малювання.

Писав російською мовою і українською.

Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Він був старшим за дружину на дев’ять років. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь.

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису.

Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Його вагітна дружина від пережитого втратла дитину, і більше дітей у неї бути не могло.

Кулиш не був вірним чоловіком. Він неодноразово зраджував дружині. Й нього був роман з Марко Вовчок, з дружиною Леоніда Глібова.

Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис “кулішівку“, на якому побудований правопис сучасної української мови.

Письменник відкрив власну друкарню «Типографія П.А.Кулиша» за отримані від літературної праці гонорари.

У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України.

Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого способу зробити дитину тихою – треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь). Чоловіка Ганна Барвінок пережила на 13 років. Після його смерті вдова упорядкувала його архів, спогади, листування спадщину, а потім продала родинний хутір Мотронівку. Аби на отримані кошти опублікувати чималу творчу спадщину покійного. Останні роки життя Ганна Барвінок прожила в жахливих злиднях, саме її зусиллями було видано найповніше досі зібрання творів Пантелеймона Куліша, створено його музей.

Куліш П. Чорна рада / П. Куліш. Мотря / Б. Лепкий. – К. : ШАНС, 2008. – 400 с. : тв.

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша – перший український історичний роман. У творі автор відобразив одну з трагічних сторінок минулого України, а саме сумнозвісну Чорну раду, яка відбулася 1663 року. У романі змальовані як реальні історичні постаті, так і вигадані Кулішем романтичні образи – представники простого люду, козацтва. Роман насичений пригодницькими елементами і не втрачає популярності ось уже понад півтора століття. Адресовано широкому читацькому загалу.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2026

Шевченківська премія 2026 – оголосила лавреатів

Національна премія України імені Тараса Шевченка заснована 1961 року. Вона є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Кожного року може бути присуджено не більше семи Національних премій, а нагородити особу можна один раз за життя. Присуджує відзнаку президент України на підставі рішення комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Відбір претендентів на премію триває кілька місяців та має три тури, по завершенню яких переможців нагороджують саме 9 березня.

У Києві відбулася церемонія вручення Шевченківської премії. Національна премія імені Тараса Шевченка є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Цьогоріч Шевченківська премія відзначає ювілей – 65 років із дня заснування. Загалом номінацій 13. Повний список лавреатів оголошено в указі Президента України.

Під час урочистої церемонії були оголошені такі лавреати Шевченківської премії 2026:

Література. Проза

• Павло «Паштет» Белянський (роман «Битись не можна відступити»)
• Юрій Щербак (книжка «Мертва пам’ять. Голоси і крики: книга підсумків і пророцтв»).

Література. Поезія

Не присудили. У короткому списку були:

• Гук В’ячеслав – книга поезій «Кримський літопис»;
• Бик Олексій, книга поезій «# Приголосніголосні»
• Павлюк Ігор — книга поезій «Танець Мамая».

Літературознавство і мистецтво

• Авраменко Олеся – низка мистецтвознавчих науково-популярних творів з авторської серії «Accent» – чотири книги «Білокур», «Приходько», «Тістол»;
• Сергій Тримбач – книжка «Іван Миколайчук. Містерії долі»

Публіцистика і журналістика

• Криштопа Олег – документальний роман «Радіо «Афродіта»;

Кіномистецтво

• Павло Остріков – фільм «Ти – космос».

Театральне мистецтво

Оксана Дмітрієва за:

• вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. Афанасьєва;
• виставу «Буря» Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької;
• виставу «Медея» Івано-Франківського національного академічного театру імені Івана Франка.

Творче кураторство культурно-мистецьких проєктів

• Тетяна Гаук, Олена Грозовська, Михайло Кулівник, Катерина Лісова, Дар'я Подольцева – виставковий проєкт «Алла Горська. Боривітер»;
• Валерій Сахарук – культурно-мистецький проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво».

Декоративно-прикладне мистецтво

• Ігор Мацієвський – мистецький проєкт «Народжені у вогні».

Фотомистецтво

• Олена Гром – фотопроєкт «Вкрадена весна».

Візуальні мистецтва

• Назар Білик – «Меморіал українським розвідникам», серії скульптур «Збурений простір» та «Сплав».

Концертно-виконавське мистецтво

Юлія Ткач за:

• медіапроєкт «За крок до Перемоги»;
• мистецькі цикли «Постаті», «Зустріч епох»;
• концертні програми та фондові записи 2020-2025 років.

Музичне мистецтво

Олексій Скрипник за:

• хоровий концерт "Катарсис" для мішаного хору a cappella на канонічні тексти;
• симфонію №3 «Галина» для скрипки й симфонічного оркестру.

Зазначимо, що цього року премію не присудили в категоріях «Поезія» та «Дизайн». Кожен переможець премії отримав диплом, почесний знак та грошову винагороду 484 480 гривень.

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА МАЛИКА

Літературно-мистецька премія імені Володимира Малика

Щорічна премія імені Володимира Малика заснована Лубенською міською радою у 2001 році за пропозицією Фонду імені Володимира Малика «Слово» та редакції газети «Лубенщина» для відзначення письменників, літераторів, науковців, працівників освіти й культури, журналістів, митців, ділових людей, громадських та державних діячів.

Присуджується за кращі творчі здобутки, присвячені темі історії України та рідного краю, у номінаціях:

• «Література і публіцистика»;
• «Краєзнавство і народна творчість»;
• «Мистецтво і монументальна скульптура».

Церемонія вручення відбувається щороку до дня народження Володимира Кириловича Малика – 21 лютого.

Пропозиції про присудження Премії вносять творчі спілки та об’єднання, національно-культурні та культурно-просвітницькі товариства, редакції періодичних видань, телебачення та радіомовлення, навчальні заклади культури і мистецтва.

Конкурс на здобуття Премії оголошується щороку на початку жовтня, але не пізніше 15 жовтня та оприлюднюється в засобах масової інформації.

Лауреату Премії в одній з номінацій вручається диплом і грошова винагорода в розмірі 10 000 гривень (десять тисяч гривень) з оподаткуванням.

Звання лауреата присвоюється лише один раз одному номінанту. Якщо Премія присуджується кільком авторам, грошова її частина розподіляється між ними порівну. Посмертно Премія не присуджується.

Рішення Журі про присудження Премії приймається таємним голосуванням присутніх членів Журі. У разі, якщо при голосуванні результати розділилися порівну, то голос головуючого на засіданні Журі є ухвальним.

Журі діє на громадських засадах.

Фінансове забезпечення Премії здійснюється за рахунок коштів міського бюджету, інших джерел та надходжень, не заборонених законодавством України.

20 лютого у Лубенській школі мистецтв відбулася церемонія нагородження переможців премії імені Володимира Малика. У залі зібралися представники влади, журі, творча інтелігенція, лауреати, дипломанти премії, які прибули до Лубенської громади, щоб отримати заслужені нагороди, напередодні 105-ї річниці від Дня народження нашого талановитого земляка Володимира Малика та гідно вшанувати його пам’ять.

Володимир Малик – людина-трудівник, вчитель, наставник. Його працездатність викликала захоплення, а енергія передавалася від серця до серця. Тож 25-й рік поспіль Лубенщина відзначає кращих із кращих письменників, літераторів, краєзнавців, науковців, журналістів, працівників освіти, культури, громадських і державних діячів.

Присутні в залі гучно аплодували цьогорічним переможцям номінації «Література і публіцистика»: Людмилі Ромен із Сумщини, членкині Національних спілок письменників та майстрів народного мистецтва України, композиторці за поетичні збірки: «Живиця» та «З пракореня калини»; Тетяні Лісненко з міста Ромни, поетці, журналістці, педагогині за збірки поезій: «Любов і ненависть», «Молитви почорнілих ночей», які стали дипломантами премії. А також лауреату премії Оксані Зененко, письменниці, бібліотекарці, дослідниці історії України за історичні романи: «Побратим гетьмана» та «Ад’ютанти України».

Церемонію нагородження виконав голова журі, Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко. Він привітав усіх переможців з творчими досягненнями. Лауреату цієї номінації Оксані Зененко, яка, незважаючи на складні погодні умови прибула з Київщини до Лубен, побажав творчого горіння і надалі реалізовувати свій потенціал: нести любов до історії та літератури українцям. Цікаво було дізнатись про життя письменниці, вона залюбки відповіла на усі поставлені запитання міні-брифінгу.

У номінації «Краєзнавство та літературна творчість» дипломантами стали Лариса Омельченко, філологиня, членкиня Національної спілки письменників України за книги: «Нариси з історії Підгородного» (від давнини до початку XX століття ) та «Життєпис Підгородного» (1918-1938 рр.). Звання дипломанта отримала також Лідія Сотник, за книгу «100 видатних імен Новопавлівської громади». Лауреатом премії у цій номінації став Михайло Наєнко, літературознавець,доктор філологічних наук, професор за книги «Алмаз мій чистий». Про знаного й незнаного Шевченка та «Вічний парубок моторний».

Церемонію нагородження виконав голова обласного фонду імені Володимира Малика «Слово», син видатного письменника, заступник голови журі – Олександр Сиченко.

У номінації «Мистецтво і монументальна скульптура» дипломантами стали Олена Маркитан – викладач дитячої художньої школи міста Миколаєва за творчий доробок у техніці «Витинанка» та «Авторська лялька». Також дипломантом визначено Олександра Жолудя, викладача Запорізької дитячої художньої школи, члена Національної спілки художників України.

Лауреатами цієї номінації стали Олексій та Оксана Іванюки з Пирятина.

Церемонію нагородження виконав начальник Управління культури і мистецтв виконавчого комітету Лубенської міської ради Юрій Литовченко.

Цього року в конкурсі взяли участь 17 учасників. Кожен із них був відзначений увагою та заслуженими нагородами – дипломами, подяками, а також щирими словами привітань.

Наразі подяку отримала шкільна пошукова група «Зерно просвіти» Першої гімназії імені Матвія Номиса (керівники – Тетяна Шелег та Світлана Шуляк) за вагомий пошуковий доробок «Історія бібліотечного руху на Лубенщині». Їхню працю відзначили під час урочистостей.

Словами щирої вдячності були сповнені виступи лауреатів та дипломантів літературно-мистецької премії імені Володимира Малика. Вони дякували Збройним Силам України за можливість реалізовувати свій талант, Лубенській громаді – за гостинність, збереження української культури, мудрого слова Володимира Малика на теренах Лубенщини.

А от учасники художньої самодіяльності громади привітали переможців зі сцени щирою українською піснею, показом українського народного вбрання «Від роду до роду», підготовленим народною майстринею з Калайдинець Наталією Галич.

Цікавим доповненням церемонії вручення нагород стала книжкова виставка творів письменника Володимира Малика, представлена бібліотеками громади.

Із творчими доробками учасників цьогорічної мистецької премії всі охочі мали змогу ознайомитися у фойє школи мистецтв.

Тож нехай по всій українській землі множиться плеяда закоханих у рідну культуру митців, краєзнавців, письменників та поетів, нехай і надалі вони, за прикладом Володимира Малика, закладають у наших дітях зерно добра й справедливості, щирості, доблесті, краси й гармонії!

ВІРА РОЇК

Участь у форумі «Віднайдені»

6-8 березня у Львові до Міжнародного дня боротьби за права жінок відбувся триденний освітньо-мистецький форум «Віднайдені». На запрошення студентської організації «Мотанка» Українського католицького університету у панельній дискусії «Віра Роїк: "Кримська школа" української вишивки» однією зі спікерок стала головний бібліограф Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. 

Під час її виступу було представлено власний біобібліографічний покажчик «Мелодії на полотні»*, який присвячено життю і творчості видатної української майстрині художньої вишивки Віри Роїк.

Уродженка Лубен, яка більшу частину життя прожила у Криму, Віра Роїк поєднувала у своїй творчості різні регіони України. Голка та нитка в її руках стала символом духовного зв’язку Криму з материковою Україною та популяризацією української вишивки далеко за межами країни.*

Сьогодні ім’я Віри Роїк особливо актуальне, адже її творчість доводить, що культура може єднати простори, зберігати пам’ять і зміцнювати національну ідентичність.

Учасники дискусії говорили про те, наскільки важливо сьогодні повертати імена таких особистостей у живу культурну пам’ять та відкривати їх для нових поколінь українців.

КНИГИ ПРО ЖІНОК

У світі 8 березня відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок.

Ця дата вшановує культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок, а також привертає увагу до проблем гендерної дискримінації, сексизму, репродуктивних прав тощо.

З цієї нагоди пропонуємо 5 книжок, написаних жінками про жінок.

«Looking at Women, Looking at War», Вікторія Амеліна

«Looking at Women, Looking at War» («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, які дивляться на війну») — це незавершена книга української письменниці Вікторії Амеліної. Після початку повномасштабного вторгнення письменниця активно волонтерила й документувала воєнні злочини. Працюючи в гарячих точках, Амеліна вирішила написати книгу про інших жінок, які ризикують життям, фіксуючи злочини російської армії.

Авторка планувала видати цю книгу англійською, щоб та могла набути світового розголосу. «Looking at Women, Looking at War» мала стати документальним проєктом та інструментом боротьби за правду і справедливість, проте Вікторія Амеліна загинула від російського обстрілу у Краматорську в червні 2023 року.

Під обкладинкою цієї книги зібрано історії жінок: лавреатки Нобелівської премії миру Олекмандри Матвійчук, адвокатки та нині військової Євгенії Закревської, право захисниці Лариси Денисенко, бібліотекарки з Капитолівки Юлії Какулі-Данилюк, яка допомогла відшукати щоденник окупації закатованого дитячого письменника і волонтера Володимира Вакуленка.

Видання містить фотографії, щоденники, інтерв'ю, свідчення з війни, які записала Вікторія Амеліна. Як зазначає The Guardian, така структура, хоч іноді складна для читання, точно передає хаос і жорстокість війни.

Книга вийшла друком в американському видавництві St. Martin's Press. Передмову до неї написала канадська письменниця Маргарет Етвуд.

«Жінки, що біжать з вовками», Клариса Пінкола Естес

На думку докторки психології Клариси Пінколи Естес, здорові вовки та здорові жінки мають певні спільні психічні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух і глибоку відданість. Вовки й жінки споріднені за природою, допитливі, наділені витривалістю й силою.

Вивчаючи вовків, доктор Естес вперше викристалізувала концепт архетипу Дикої жінки. У книзі авторка пояснює цей архетип, розшифровує давні легенди й дитячі казки, а також пояснює його на прикладах зі своєї психоаналітичної практики.

Цю книжку перевидають уже впродовж 25 років: загалом у світі продали понад 2 мільйони примірників. Вона 144 тижні трималась у списку бестселерів The New York Times.

«Про що вона мовчить»

«Про що вона мовчить» — це збірка есеїв 48 українських жінок, які діляться своїми особистими історіями про теми, які суспільство часто замовчує. Тут йдеться про тілесність і сексуальність, біль і зцілення, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату і переосмислення, токсичні стосунки та відстоювання особистих кордонів.

Серед авторок — реперка Alyona Alyona, акторка Ірма Вітовська, журналістка Ірина Славінська, письменниця Лариса Денисенко, лікарка Наталія Лелюх, ексвиконавча директорка «Українського культурного фонду» Юлія Федів та інші.

Книгу 2021 року опублікувало видавництво Creative Women Publishing.

«Фігури світла», Сара Мосс

Це гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у бурхливі часи вікторіанської Англії ХІХ століття.

У центрі сюжету — Алетея, яка постійно бореться за прихильність власної матері, суворої релігійної фанатички, яку турбують лише голод бідних і порятунок повій. Брак спокою та любові завдає дівчині таких страждань, що заглушити їх вона може лише через фізичний біль.

«Вона прокинулася з думкою про ножі, на сніданок їла тільки кашу, бо навіть ніж для масла міг би здатися на кривду. Вона продовжує думати про ножі. Дитина продовжує плакати. Вона — слабка. Вона — нетіпаха. Дитина її перемогла. Вона боїться виходити з дому, щоб не купити настоянку опіуму, а якщо лишиться, то тут є ножі. І камін. І сходи. І вікна. Високо, під самісіньким фронтоном. Дитина плаче. Вона не може взяти її на руки. Через вікна. Через сходи. І не може піти. Через ножі. Через настоянку опіуму. Тому вона стоїть тут, у дверях, а дитина плаче. Дитя викликає у неї лихі думки. Своїм криком закликає її до вічних мук. До народження дитини вона була сповнена світла», — йдеться у фрагменті з книжки.

«Власна кімната», Вірджинія Вулф

Одна з культових постатей фемінізму, британська письменниця Вірджинія Вулф опублікувала це есе в 1928 році.

У своїй крнизі Вулф вирішила дослідити тогочасне становище жінки в історії, мистецтві та повсякденному житті.

В українському перекладі "Власну кімнату" опублікувало видавництво «Комубук».

«Власна кімната» — це не застаріла феміністична маячня початку XX століття, а й досі важливий текст, що порушує актуальні питання і пропонує для них цілком прагматичні рішення. Звичайно, сучасний світ дуже відрізняється від того, в якому жила Вулф, але слова, які вона написала, все ще звучать знайомо: «Тому, коли я прошу вас заробляти гроші і мати власну кімнату, насправді я прошу вас жити з усвідомленням реальності, а отже жити захопливим життям, незалежно від того, чи вдасться вам донести його зміст іншим». Хіба це не саме те, чого прагнуть жінки у XXI столітті?» — йдеться в анотації на сайті видавництва.