ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: НОМІНАЦІЯ "ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА"

Ой, шануйте, поважайте

Рiднесеньку мову,

I навчайтесь розмовляти

Своїм рiдним словом.

У 2024 році лауреатами премії у категорії «Публіцистика, журналістика» присуджена:

• Мстислав Чернов, Василиса Степаненко, Євген Малолєтка стали лауреатами премії за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»).

Мстислав Чернов: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі»

Мстислав Чернов – досвідчений військовий кореспондент, який знімав у Сирії, в Іраку та на сході України з 2014 року.

«20 днів в Маріуполі» – дебютна документальна робота українського воєнного кореспондента, фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. В створенні фільму також брали участь фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. Команда приїхала до Маріуполя за декілька днів до початку війни, коли все було зрозуміло, що вона почнеться. Вони вирішили залишитись в Маріуполі, щоб мати можливість бачити та фіксувати усі події.

Вони стали єдиними українськими журналістами, хто міг передавати інформацію вже з оточеного Маріуполя та фіксувати реальні події, які відбувались у місті. По суті, «20 днів в Маріуполі» – це репортаж, розбитий на дні перебування команди в місті Марії. Головні герої фільму – реальні люди та їх історії, в яких вони просто намагаються вижити. Так, це реальна правда війни.

Паралельно з основною діяльністю журналіста Associated Press Мстислав накопичував матеріал, який потім перетворив на фільм «20 днів у Маріуполі».

«20 днів у Маріуполі» став наймасовішим документальним фільмом в історії. Мстислав Чернов отримав премію Гільдії режисерів США. Євген Малолєтка став фотографом року за версією журналу «Гардіан». Фільм отримав Пулітцерівську премію та вперше в історії українського кінематографа здобув премію «Оскар», перемігши в номінації «Найкращий документальний фільм».

Чому цей фільм важливо переглянути

«20 днів в Маріуполі» – це реальні кадри війни у місті, яке помирає. Там ви побачите та відчуєте безмежну кількість страждань, відчаю та безвиході. Так, війна – це не красиво. Ви побачите війну такою, якою вона є насправді: комунальники мусять збирати померлих в пакети, а потім ховати їх у братських могилах. Ви побачите дітей, які помирають. Медиків, які намагаються врятувати життя. Військових та поліцію, які боронять місто, хоча й розуміють, що воно оточене і виходу просто немає.

Це жахлива у своїй жорстокості фіксація знищення росіянами великого мирного міста і водночас одна з найважливіших документальних стрічок, створених в Україні в останні роки.

Так, його боляче дивитись. Правда. Проте, як каже й сам його автор «це і має бути боляче дивитись».

Автори реально ризикували життям, щоб світ побачив правду

Команда журналістів, яка працювала над фільмом, не думали, що їм вдасться вибратись із пастки оточення в Маріуполі. Вони фіксували на камеру злочини росіян та передавали інформацію з єдиної точки у місті, де був мобільний зв’язок. Потім матеріали фільму вивезли гуманітарним коридором.

Щогодини команда ризикувала життям, проте не сходила зі шляху, щоб правду побачив весь світ.

20 днів Мстислав та Євген фіксували бомбардування житлових будинків та будинку пологового, роботу лікарів, масові захоронення загиблих просто у дворах, загибель дітей.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2024: НОМІНАЦІЯ "ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО"

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

У 2024 році лауреатами премії у категорії «Візуальне мистецтво» присуджена:

• Українському художнику, ілюстратору і дизайнеру Андрію Єрмоленку за серію художніх робіт «Ukrainian resistance // Український опір», яка стала обличчям українців у світі.

Андрій Єрмоленко – український художник, ілюстратор,дизайнер, арт-директор «Українського тижня». Багатьом він відомий як автор низки яскравих графічних робіт – починаючи від «гопників» із серії «Жлоб-арт» і закінчуючи найсміливішими трактуванням образу Шевченка, Нестора Махна і «Мами Анархії», обкладинками «Українського тижня» чи шевронами батальойнів «Донбас», «Азов» та іншими. Влітку 2023 художник створив серію плакатів, в якій намалював відповідь на головне питання українців. Він використав влучну гру слів, давши двозначну відповідь на нього: «Ми всі цілі». В серії малюнків він нагадує, що кожен українець є ціллю війни росії проти України, яка має ознаки геноцидальної.

Також 2014 року була створена серія логотипів для найбільших міст України «UnitedColoursofUkraine», які широко використовуються для їх айдентики. Серія включає у собі 24 логотипи міст центрів областей та АР Крим. Також до серії включено український тризуб та логотип України. Над створення логотипів Андрій Єрмоленко працював більше року.

Нині Андрій Єрмоленко є співзасновником Армії Громад України (англ. CommunitiesArmyOfUkraine,скорочено САЄ) – спільноти, що об'єднує свідомих громадян різних країн світу в громадському русі на підтримку України, її боротьби за незалежність та сталий розвиток. Стрімко реагує своїми творчими роботами на події, що відбуваються в Україні та світі. Художник живо та творчо реагує на усі важливі суспільно-політичні події як в Україні, так і за її межами, тож плакати, створені художником Андрієм Єрмоленком, постійно використовуються на мітингах на підтримку України та нашої боротьби по усьому світу, а також – на підтримку усіх демократичних країн та свобод і прав людини.

Над серією «Ukrainian resistance // Український опір» Андрій Єрмоленко почав працювати у 2014 році і закінчити планує лише після перемоги. Андрій Єрмоленко, який колись ризикнув посадити Кобзаря на байк і скинути з нього кожуха, а Шевченківську премію отримав за серію робіт «Ukrainian resistance // Український опір». Він створював нашивки для сотень Самооборони Майдану, добровольчих батальйонів і військових з’єднань. На думку Єрмоленка, під час війни роль мистецтва лише зростає... – «Не лише мистецтва, а й культури загалом, без мистецтва ми не зможемо створити справжньої еліти. У нас із цим дуже велика проблема. Наша еліта нині стоїть на передовій, воює на нулі. Я бачив там людей, які знають по дві-три мови і мають по дві освіти. А ті, хто вважав себе елітою, поховалися за кордоном. Немає в нас еліти! І от саме справжнє мистецтво має створити цей прошарок. Раніше він був такою глазур’ю на торті, а ми маємо створити нормальний прошарок культурних людей. Для цього потрібна освіта, культура, мистецтво. У нас 30 років, як на мене, відбувався негативний відбір «в еліти». А тим часом викладачі, науковці, художники, поети, письменники перетворювалися на якийсь «нижчий щабель» і ледь зводили кінці з кінцями. Цю піраміду треба перевернути!».

Цікаво, що Андрій Єрмоленко є випускником хімічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка, який відмовився від кар’єри вченого, так би мовити, за п’ять хвилин до захисту кандидатської. «Проте університет дав оте універсальне знання, розуміння філософії, математики, хімії, розуміння світобудови, яке знадобилося мені в малюнку, – зізнається він. – До своїх робіт я ставлюся як до невеличких наукових праць, щоб документувати час, в якому ми нині перебуваємо».

Звертаючись до студентів КНУ, Андрій Єрмоленко нагадав, що російсько-українська війна є війною за нашу культуру та ідентичність, і ми маємо перемогти ворога передусім «у голові». Зрозуміти, що є різниця, як сприймати минуле, якою мовою спілкуватися і як називати вулиці. «Кожен має усвідомити, що війна не десь там далеко – вона в будь-який момент може прийти до тебе додому. І я дуже прошу: дівчатка, хлопчики, ходіть на стрільбища, вчіться стріляти, опановуйте тактичну медицину, це все може знадобитися і в мирному житті... Поставтеся до цієї війни дуже серйозно», – закликає він. Сучасне студентство має стати новою елітою, яка створюватиме сенси і додану вартість нашій країні, зазначив художник.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: НОМІНАЦІЯ "ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО"

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

У 2024 році лауреатами премії у категорії «Театральне мистецтво» присуджена:

• Режисерові-постановнику Івану Уривському, художниці-постановниці Тетяні Овсійчук, хормейстерці Сусанні Карпенко за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.

Іван Уривський – український театральний режисер, режисер–постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.

Цей режисер вважає, що не потрібно боятися української класики, хоча чесно зізнається, що до складання ЗНО з тією класикою не дружив зовсім. А потім захопився настільки, що склав іспит на недосяжні для відмінників 196 балів.

Цей режисер не відокремлює українського театру від європейського – не тому що добре знає географію, а тому що вважає унікальним саме український театр, який, на його думку, ще проявить себе на весь світ, – всьому свій час.

Цей режисер ламає стереотипи: виходець із Кривого Рогу залишається в професії, яка йому блискуче вдається, а також змінює уявлення про випускників університету культури співочого ректора на безапеляційний позитив.

На сцені театру Франка у 1980-х уже успішно йшла «Конотопська відьма». Автором інсценізації гопак-опери виступив Богдан Жолдак, режисером – Ігор Афанасьєф, а композитором — Ігор Поклад. Художнім керівником на той момент був Сергій Данченко, за чиєї підтримки відьма вперше й заворожила зі сцени театру.

Іван Уривський створив власну версію історії, дещо відмінну й від твору Квітки-Основ'яненка, і від гопак-опери Жолдака.

Вистава «Конотопська відьма» за сатирично-фантастичною повістю українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка, написаною майже 200 років тому, в 1833-му, на сьогодні в Україні є однією з найпопулярніших сучасних вистав.

Складно визначити чіткі критерії, чому «Конотопська відьма» у театрі Франка отримала таку популярність. Деякі відео глядачів у TikTok збирають понад 800–900 тисяч переглядів. Під гештегом #конотопськавідьма у цій же соцмережі близько 20,4 мільйонів переглядів. Відеоуривки вистави майже одразу заполонили соцмережі, зокрема TikTok. Глядачів причарували містичною атмосферою чорно-білого дійства, де людське тіло у світлі й тінях сплітається в єдине ціле зі звуками.

Прем’єра відбулася 28 квітня 2023 року. Виставу зіграли понад 30 разів у Києві, Чернівцях, Рівному, Львові та Кишиневі. На благодійному показі «Конотопської відьми» 4 березня у Національного театрі імені Івана Франка зібрали 2 мільйони 349 тисяч гривень на потреби ЗСУ. А в грудні 2023 року під час показу вистави режисера Івана Уривського було зібрано 1 мільйон 770 тисяч гривень, за які придбали 100 дронів для ЗСУ.

Вистава «Конотопська відьма», на думку українських митців, була названа однією з трьох найважливіших подій в культурі України 2023 року, за результатами опитування Укрінформу.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2024: НОМІНАЦІЯ "МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО"

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

 

 У 2024 році лауреатами премії у категорії «Музичне мистецтво» стали:

• співачка Джамала за альбом «Qirim»
• композиторка Кармелла Цепколенко за кантати «Читаючи історію» за поезією Оксани Забужко, «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?» за поезією Сергія Жадана, Дуель-Дует для скрипки та контрабасу, Симфонію № 5.

Джамаладінова Сусана Алімівна (Джамала) – українська співачка кримськотатарсько-вірменського походження, народна артистка України (2016), переможниця музичних конкурсів «Нова хвиля-2009» та «Євробачення-2016».

Отримала нагороду за альбом «QIRIM», в який увійшло 14 старовинних пісень про велич кримськотатарської культури та мови, кожну з них співачка віднайшла у певному місті чи селищі рідного їй півострова.

Альбом «QIRIM» вийшов у травні 2023 року. На світову прем’єру альбому в Ліверпулі прийшли близько 15 000 відвідувачів. Вона відбулась у офіційній фан-зоні конкурсу «Євробачення-2023».

Джамала працювала над альбомом три роки. На початку повномасштабного вторгнення всі напрацьовані матеріали опинилися в студії під обстрілами. До створення альбому долучились понад 80 музикантів.

Зараз «QIRIM» у топ-20 найкращих альбомів у світовому музичному чарті Європи. У 2023-му «QIRIM» отримав особливу нагороду «Музика нашої єдності» від Megogo Music Awards. Статус «Альбом року» у 2023-му йому присвоїли музичне видання «Слух» та європейський онлайн-журнал Beehype, який обирав переможця серед музикантів з понад 80 країн світу.

«Боротьба за правду ніколи не була простою справою. Напевне, саме тому робота над QIRIM тривала роки мого життя. Цим альбомом я втілила свою велику мрію – показати всьому світу, що попри будь-які спроби переписати історію Криму, ми не дамо забути правду. А вона ж криється саме у фольклорі, у цих неймовірних сюжетних лініях, які розкривають перед нами щоденники QIRIM», – розповідала Джамала.

Цепколенко Кармелла – музична педагогиня, композиторка, професор.

Кантати відомої композиторки, заслуженої діячки мистецтв України Кармелли Цепколенко звучать в усьому світі. Її авторству належать понад 70 творів, вона є фундаторкою фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики». Спочатку повномасштабної війни вона прийняла рішення залишитися в своїй країні, в своєму рідному місті і боротися з ворогом разом зі своїм народом та, за можливості, відобразити в художній формі перебіг боротьби, стійкість і непохитність українського народу, мужність і героїзм наших воїнів.

Кантата «Читаючи історію» написана у березні 2022-го під час ворожих обстрілів. Звучання Симфонії №5 нагадує стан заціпеніння, першої реакції українців, що на світанку дізналися про початок Великої війни.

Експерти відзначають, що композиторка буквально «жонглює» інструментами в оркестрі, передає внутрішню драму, яку переживає кожен українець під час війни, і доводить, що музика – це теж зброя.

Вперше «Читання історії» прозвучало в травні 2022 року в Одесі у виконанні ансамблю SENZA SFORZANDO. За кілька днів запис виконання кантати набрав більше тисячі переглядів на YouTube. Згодом цей твір виконувався не лише в Україні, а й за кордоном.

Художня глибина і значущість творчого задуму творів, пов’язаних з відображенням в асоціативній формі жахіть війни і разом з тим стійкості українського народу, органічне поєднання кращих європейських музичних традицій з принципами креативного музичного мислення народили нову неповторну якість мистецтва, народженого війною. Емоційний меседж цих творів став справжньою художньою зброєю композиторки, що спрямована на боротьбу з фальшивими цінностями ворога».

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ

 Мабуть, жоден діяч української історії не викликав більшого зацікавлення і гостріших дискусій у світі, ніж постать Івана Мазепи. Та чи знає сама Україна, хто був Іван Мазепа, чи оцінила його велич належно його рідна нація? Очевидно – ні. Одна з причин – це стереотипи, які нам нав’язували протягом століть і які, на жаль, живі ще й досі. Таврування гетьмана в попередній, у тому числі й нашій історії, за так звану зраду набуло характеру затяжної істерії. Так і хочеться сказати: досить дивитися на власну історію чужими очима. Погляньмо на Мазепу очима власними, українськими. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться минулим України.

Гетьман землі обітованої: до 385-річчя від дня народження Івана Мазепи : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2024. – 42 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ "ОСКАР"

У ніч на 11 березня у Лос-Анджелесі відбулася 96-та церемонія нагородження кінопремією «Оскар». Українську стрічку «20 днів у Маріуполі» визнали найкращим документальним фільмом минулого року. Нагороду отримали його творці, зокрема режисер Мстислав Чернов, фотограф-документаліст Євген Малолєтка, а також продюсерка Василіса Степаненко. На сцену за статуеткою піднялися й інші члени знімальної групи.

Фільм створено 2023 року у співпраці Associated Press та Frontline. Прем'єра відбулася 21 січня 2023 року на найбільшому в США фестивалі незалежного кіно Sundance, де він потрапив до конкурсної програми «Світове документальне кіно» (Sundance Film Festival Grand Jury Prize for Best Documentary) і здобув Приз глядачів (Sundance World Cinema Audience Award: Documentary.

Під час своєї промови Мстислав Чернов заявив, що волів би обміняти свій «Оскар» на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну: «Це – честь для мене. Але, мабуть, я буду першим режисером на цій сцені, який скаже: «Краще б я ніколи не знімав цього фільму». Я волів би обміняти цю нагороду на те, щоб росія ніколи не окуповувала наші міста. Я б віддав усе визнання, щоб росія не вбивала десятки тисяч українців. Я б хотів, щоб вони звільнили всіх заручники, всіх солдатів, які захищають свої землі, всіх цивільних, які зараз перебувають в їхніх в'язницях. Але я не можу змінити історію. Не можу змінити минулого. Але ми всі, разом з вами, одними з найталановитіших людей у світі, можемо зробити так, щоб правда перемогла. І люди Маріуполя та ті, хто віддали свої життя, ніколи не будуть забуті. Тому що кіно формує спогади, а спогади формують історію. Дякую всім. Дякую Україні. Слава Україні!»

Про що цей фільм?

Це дебютна робота харківського журналіста, фотографа, а відтепер і режисера Мстислава Чернова. Над фільмом працювала команда інформагентства Associated Press (фотограф Євген Малолєтка, продюсер Василіса Степаненко) та монтажери найдовшого документального серіалу телерозслідувань FRONTLINE.

Фільм «20 днів у Маріуполі» розповідає, як місто переживало перші тижні російського вторгнення: обстріли, загибель мирного населення, бомбардування пологового будинку.

24 лютого, за годину до початку повномасштабного вторгнення, представники Associated Press Мстислав Чернов, Євген Малолєтка і Василіса Степаненко приїхали у стратегічне портове місто Маріуполь.

Під час подальшої облоги та штурму, коли падали бомби, жителі намагались втекти, а доступ до електрики, їжі, води та ліків перервався, вони – єдині міжнародні журналісти, які залишилися – фіксували і висвітлювали ці події.

«Ми робили все, аби пробити інформаційну блокаду, щоб розповісти історії людей з Маріуполя. Деякі з них ви бачили з новин. Картинки повністю зруйнованих мікрорайонів. Російські бомби у пологовому будинку. Лікарі, які боролися за життя дітей, травмованих уламками. Батьки у траурі. Масові поховання цих дітей, – розповідає у тізері до стрічки Мстислав Чернов.

Спочатку це не було знято для фільму. Важко бути свідком цих подій, бачити це наживо. Але це важливо. Це має залишатись у пам’яті як запис, як застереження, як данина тим, хто віддав свої життя у цій війні».

Як знімали «20 днів у Маріуполі»?

Команда Associated Press першою показала світу наслідки бомбардування пологового будинку № 3. 9 березня авіабомба влучила між будинками, але вибухова хвиля була настільки сильною, що зруйнувала навколишні будівлі: «Скло посипалось нам за комір, – згадує фотограф Євген Малолєтка. – Там поблизу пологового будинку.була велика вирва. Ми побачили, що там все розтрощено. Люди виходили з підвалу, шоковані від цього. Ми побачили, як спускають вагітних жінок та переміщують їх на ношах. Там були дуже сильні кадри».

Журналісти зайшли у лікарню, аби поспілкуватись із вагітними жінками і очевидцями вибуху, але потрапили в оточення.

«На вулицю виїхали російські танки. Ми майже добу переховувались у лікарні під виглядом лікарів – ходили у білих халатах та знімали, як російські танки гатять по місту», – розповідає Малолєтка.

Спецгрупа військових евакуювала журналістів у безпечніше місце, але передавати кадри було важко через обмежений доступ в інтернет. Фото- і відео-докази воєнних злочинів Чернов і Малолєтка надсилали, ховаючись під сходами біля розтрощеного продуктового магазину – з єдиного місця в Маріуполі, де зберігався зв’язок.

20 днів – саме стільки пробули журналісти в Маріуполі. 15 березня команда Associated Press виїхала з міста через гуманітарний коридор.

«Цей фільм – це особисте. Це моя особиста історія, і не тільки тому, що я розповідаю її як журналіст. Це історія нашого народу, спільноти. Наших людей», – каже Мстислав Чернов.

Хто монтував фільм?

Змонтувала стрічку команда FRONTLINE – найдовша в історії США програма документальних фільмів, яка виходить на каналі PBS. З моменту заснування Frontline отримали 104 нагород «Еммі».

«Те, що українці побачили, було не чим іншим, як жахом і трагедією, і крізь об’єктив Мстислава у надісланих відеофайлах це задокументовано одночасно непохитно та співчутливо, – розповідає монтажерка FRONTLINE Мішель Мізнер у пресрелізі до фільму. – Я ніколи не плакала так багато, монтуючи відео. Ніколи не була так спустошена емоціями. Але також ніколи так не надихалася роботою відеографа, що з таким баченням і рішучістю розповідає історію своєї країни під час війни».

Своєю роботою Малолєтка і Чернов розповідають світові про те, що відбувається на війні, і від цього може залежати, як зреагує і що зробить міжнародна спільнота, щоб подолати спільну загрозу. Війну потрібно документувати стільки, скільки вона триватиме – особливо з огляду на те, що вона визначає майбутнє світу, сходяться на думці журналісти.

У березні Євген Малолєтка і Мстислав Чернов були єдиною міжнародною командою журналістів у Маріуполі, які відправляли звідти матеріали. І останніми журналістами, які звідти евакуювалися під загрозою бути знайденими російськими солдатами.

Насправді вибір у Маріуполі – боятися і залишатися в підвалі або боятися, але йти знімати – був очевидним. Це просто їхня робота.

Нагороди

У травні 2023 року агенція Associated Press отримала найпрестижнішу в журналістиці Пулітцерівську премію за роботу фотокореспондентів Мстислава

У номінації «Публіцистика і журналістика» Шевченківською премією-2024 відзначили Євгена Малолєтку, Мстислава Чернова та Василису Степаненко за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя. Йдеться про репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі».

Кілька тижнів тому «20 днів у Маріуполі» отримав престижну британську кінопремію BAFTA.

ЛІНА КОСТЕНКО

Ліна Костенко – українська письменниця, яка своїми словами може зачепити кожного за душу. Після прочитання її творів можна годинами перебувати наодинці зі своїми думками, адже точно буде над чим замислитися. Особливо після прочитання та осмислення "Записок українського самашедшого". Її творчість вивчають у школах, її цитують та нею захоплюються, хоча сама Ліна не любить надмірної уваги та лестощів. 19 березня видатній українській поетесі виповнюється 94 роки. З нагоди дня народження Ліни Костенко згадаймо її біографію, крилаті вислови та чим поетеса займається зараз.

Дитинство Ліни Костенко минуло у роки Другої світової війни, тож вона вже раніше чула звуки вибухів та бачила руйнівні наслідки обстрілів. У 1943 році її селище спалили. Вона рідко говорила про війну у творчості, але можна знайти кілька рядків про “балетну школу” замінованого поля або дитинство, втрачене на війні. Крім цього, Трухановому острову вона присвятила вірш "Я виросла у Київській Венеції". У ньому вона описує, як їй подобалося там жити, і як острів зруйнували бомби.

Вперше друкуватися Ліна Костенко почала у 16 років.

Закінчила школу та вступила в Київський педагогічний інститут, згодом продовжила навчання в Московському літературному інституті.

Утім, Ліна Костенко могла б і не стати поетесою. Вона сильно захоплювалася філософією і хотіла вивчати її, але в університеті Шевченка в Києві їй відмовили через “неблагодійність” родини. Про це розповіла онучка Ліни Ярослава-Франческа Барб’єрі.

Коли у 1956 році Ліна Костенко стала випускницею вишів, вона вже мала три поетичні збірки. Її могло чекати велике майбутнє, але книгу "Зоряний інтеграл" заборонили до друку через політичну позицію авторки. Утім, Ліну це не зупинило, вона почала друкувати вірші у Самвидаві. Згодом з’явилася нова збірка "Княжа гора" – знов заборона до друку. Кажуть, що в одному з віршів Ліна висвітлила Україну недостатньо радянською. Але вона не погодилася прибирати його зі збірки.

А у 1963 році Ліна Костенко опинилася серед тих молодих авторів, яким пригрозив секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба: "Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Вінграновського, Драча, Костенко".

Але її це не налякало, вона відповіла у своєму поетичному стилі "Коректною одою ворогам", де можна побачити такі рядки:

Якщо мене ви й зігнете в дугу,

То ця дуга, напевно, буде вольтова.

Цілих 16 років Ліна Костенко писала в стіл. 1987 року вона отримала Шевченківську премію за твір "Маруся Чурай", але до цього він шість років лежав у столі нікому не відомий.

Ліна Костенко була однією з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували антирадянську діяльність та пропаганду. Вона брала участь у протестах проти введення радянських військ у Чехословаччину. Після аварії на ЧАЕС відвідувала зону відчуження та брала участь в експедиціях.

Також маловідомо, але у 1967 році кандидатуру Ліни Костенко висували на отримання Нобелівської премії разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем. Про це свідчать списки, які оприлюднили у 2017 році.

Нагороди та відмова від них.

У 2000 році Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V ступеню, а Віктор Ющенко надав звання Героя України. Але поетеса відмовлялася від нагород, коментуючи: “Політичної біжутерії не ношу”.

Утім, у 2022 році її нагородили Орденом Почесного легіону Франції, тоді вона вперше за довгий час з’явилася на публіці.

Діяльність Ліни Костенко зараз.

Під час вручення Ордену Почесного легіону Франції Ліна Костенко відповіла на кілька питань журналістів. Вона повідомила, що зараз постійно пише. Анонсувала цілих три видання. "Я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося", – сказала вона.

Ліна додала, що працювала навіть, коли під Києвом точилися бої. Зізнається, що в перший місяць повномасштабної війни не писалося зовсім, вона постійно слідкувала за новинами. А потім взяла себе в руки та сіла до роботи. Поділилася також своїм ставленням до росіян: "Це імперія давня-предавня, народ невільний. Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе. Навіть у цій книжці про українського самашедшего – вони думали, що це самашедший, а він єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулися під час війни", – сказала поетеса.

З початку російської війни в Україні у 2014 році Ліна Костенко брала участь у гуманітарній акції Другий фронт АТО, передавала на фронт збірки своїх поезій. А у 2018 році підтримала відкритий лист до ув’язненого в росії українського режисера Олега Сенцова.

Найкращі вислови Ліни Костенко

Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

***

І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна!

Доля не усміхається рабам!

***

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

***

… і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

***

Страшні слова, коли вони мовчать.

***

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

***

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

Твори:

• Костенко Ліна. Берестечко : історичний роман / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2010. – 232 с.
• Костенко Л. Записки українського самашедшого : [роман] / Л. Костенко. – 5-те вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с.
• Костенко Л. Мадонна Перехресть / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2012. – 112 с.
• Костенко Л. Маруся Чурай : історичний роман / Л. Костенко. – Київ : Радянський письменник, 1979. – 189 с.
• Костенко Л. Неповторність : вірші, поеми / Л. Костенко. – Київ : Молодь, 1980. – 224 с.
• Костенко Л. Річка Геракліта / Л. Костенко. – 2-ге вид. – Київ : Либідь, 2016. – 288 с.
• Костенко Л. Сад нетанучих скульптур : вірші, поема-балада, драматичні поеми / Л. Костенко. – Київ : Радянський письменник, 1987. – 207 с.
• Костенко Л. Скіфська Одіссея : поема-балада / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2020. – 256 с.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2024 : НОМІНАЦІЯ "ЛІТЕРАТУРА"

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

У 2024 році лауреатами премії у категорії «Література» стали:

Дмитро Лазуткін за книгу поезій «Закладка»
Ярина Чорногуз за книгу поезії «[dasein: оборона присутності]»

Ярина Чорногуз за освітою – філологиня, а за покликанням – поетеса. Але тепер вона на передовій, служить бойовим медиком. У 2019 вона стала парамедиком. Вторгнення РФ зустріла на передовій. З морпіхами Ярина пройшла пекло під Попасною, Маріуполем та Бахмутом. Службу в ЗСУ Ярина поєднує з вихованням доньки.

Як написав у передмові до збірки поезій розвідниці Ярини Чорногуз український філософ Вахтанґ Кебуладзе: «коли одною з військових виявляється поетка, оборона присутності набуває нового виміру». Входить в список УП-100. Лідерство під час війни і отримала премію Women in Arts.

Поезії «[dasein: оборона присутності]» Ярини Чорногуз – це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій, де квадратні дужки – важлива частина назви. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, – пише Ярина, – промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут-Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них – ще належить звільнити».

Дмитро Лазуткін – український поет, журналіст, телевізійний продюсер, спортивний коментатор. З 2023 року проходить військову службу у складі 47 ОМБр «Маґура» ЗС України

«Від початку війни я отримав акредитацію Міністерства оборони, як кореспондент, який може працювати в зоні бойових дій. Відповідно, це наклало відбиток на те, що було написано. Важко було вирішити, чи залишати цю книгу в початковому варіанті, або все таки додавати нові тексти. Я повагався і зрозумів, що зараз час цих віршів та інтегрував їх у книгу. Як на мене, вийшло дуже органічно», – розповів Лазуткін.

Дмитро Лазуткін відомий як автор текстів пісень гурту «Kozak System». Зокрема, це «Реквієм» і «Така спокуслива».

Збірка «Закладка» вийшла у Видавництві Старого Лева.

Спочатку книга планувалася як збірка ліричних текстів, але війна внесла свої корективи. Як стверджує автор, його книга – це своєрідний поетичний репортаж та поетична фіксація реальності. У ній зібрано чимало текстів із часів АТО та волонтерських поїздок на схід України. Орієнтовно чверть віршів написані вже з початку повномасштабної війни. «Всі історії, які є в нових текстах, побудовані на реальних персонажах та подіях. Зокрема, там тексти, навіяні подіями в Маріуполі, поїздками в Бахмут, Дергачівський район на Харківщині», – додав Лазуткін.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2024: ПЕРЕМОЖЦІ

9 березня виповнилося 210 років із дня народження Тараса Шевченка. Його  називають нашим пророком, Великим Кобзарем і українським генієм.Вже який рік поспіль його поезії є для нас орієнтиром, а сила його думок постійно надихає нас до боротьби, особливо в умовах великої війни росії проти України.

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Кожного 9 березня починаючи з 1961 року в Україні присуджують найвищу офіційну творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва – Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Список лауреатів опублікували на сайті Комітету премії, посилаючись на Указ Президента №143/2024.

Володимир Зеленський під час церемонії нагородження лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка 2024 року заявив: «У час війни, навіть більше, ніж у час миру, ми усі маємо пам'ятати, що культура має значення, і люди культури мають значення. Усі, хто промовляє про Україну, озвучує те, що на серці, зберігає все через що ми йдемо, відроджує те, що могло бути забутим, але оновлене, дає людям сили, дає людям емоції. Я дякую кожному і кожній, хто живе не тільки для себе, хто дбає про людей і всю нашу державу».

Лауреати Шевченківської премії:

У номінації «Література»

Дмитро Лазуткін – поет, телеведучий і військовий за книгу поезій «Закладка»

Ярина Чорногуз – філологиня, бойова медикиня та розвідниця за книгу поезії «[dasein: оборона присутності]»

У номінації «Публіцистика, журналістика»

Євген Малолєтка, Mstyslav Chernov та Василиса Степаненко за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»). Ці матеріали зібрала журналістська група під час облоги росіянами Маріуполя навесні 2022 року. Вони були єдиними представниками міжнародних ЗМІ, завдяки яким світ дізнавався правду про знищення росіянами цивільного населення українського міста.

У номінації «Музичне мистецтво»

Джзамала – співачка. Нагороду присудили за її альбом «Qirim» – музичне дослідження фольклорної спадщини кримських татар;

Кармелла Цепколенко – композиторка за кантати «Читаючи історію» за поезією Оксани Забужко, «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?» за поезією Сергій Жадан , Дуель-Дует для скрипки та контрабасу, Симфонію № 5.

У номінації «Театральне мистецтво»

Іван Уривський, Тетяна Овсійчук, Сусанна Карпенко за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

У номінації «Візуальні мистецтва»

Андрій Єрмоленко за серію робіт «Ukrainian resistance // Український опір».

Водночас цьогоріч Шевченківську премію не вручали в категоріях «Кіно» і «Літературознавство і Мистецтвознавство».

«Установити на 2024 рік розмір Національної премії України імені Тараса Шевченка 429 тисяч гривень кожна», – йдеться в указі.

ЛІНА КОСТЕНКО

 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ЗАВЖДИ В ТЕПЕРІШНЬОМУ ЧАСІ

Напередодні 210-річного ювілею Тараса Григоровича Шевченка, перечитуючи його твори, вкотре переконуємося у їхній фантастичній актуальності.

Одна з влучних характеристик нашого генія належить польському письменникові Єжи Єнджеєвичу: «Шевченко був геніальним організатором свідомості свого народу».

І це справді так. Тарас Шевченко зняв з наших очей і сердець полуду меншовартості та вказав світоглядні цінності й орієнтири, притаманні великій нації. Вони були нашими одвіку, але їх усвідомлювали лише одиниці, що не дивно у середовищі, змордованому доморослими і зайшлими гнобителями.

Шевченко запропонував своєму народові, котрий упродовж століть силкувався вирватися з-під ярма, найпотужнішу зброю:

…Возвеличу

Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово…

Тарас Шевченко – перший у лавах борців за Україну. Під час Революції Гідності саме Тарас Шевченко став Провідником Майдану. На Майдані, та й у цілій Україні, стався всенародний, неймовірний «сплеск Шевченка». Світ облетіло відео, на якому Сергій Нігоян – перший у шерегу Небесної Сотні – цитує «Кавказ»:

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Здається, Тарас Григорович про нас, нинішніх, знав усе. Про владців, які, озброївшись патріотичними гаслами та цитатами з його ж таки творів, ґендлюють ідеями й ідеалами, примудряючись нажитися навіть на війні:

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!..

Або ж:

А той, щедрий та розкошний
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..

А то й про декотрих горе-виборців, що голосують «за гречку»:

…За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте…

А сенс відомої поеми «Катерина», вочевидь, іще за часів Шевченка не обмежувався суто особистими взаєминами між підступним москалем та довірливою українською дівчиною. Як показала найсучасніша практика, загравання на кшталт «Харківських угод» чи догідливе підтакування деяких «наших» політиків адептам «Руского міра» призводять до того ж фіналу, що й у зазначеній поемі:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами...

Нині ж український Геній, прозираючи крізь століття, кличе нас на захист своєї країни від російського агресора:

Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать!

Тарас Шевченко додає упевненості й відваги у війні за свою рідну країну і в борні за свою громадянську і національну гідність:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля,

І неситий не виоре

На дні моря поля!

Але перемагати можна, лише об’єднавшись. Тому Поет невтомно повторює нам, нинішнім: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!»

Заклик для українських, європейських, демократичних сил надсучасний:

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во время люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть,–

Будьмо гідними любові й поваги свого Пророка. Любімо і шануймо його щодня – не лише на свята. Живімо за всеосяжною Конституцією української нації, створеною силою його думки і непоборною силою духу. І будемо вічні з Шевченком.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КОТІВ

День кота – це добре і миле свято, присвячене найпопулярнішим домашнім тваринам у світі та їхнім власникам. Коти роблять наше життя радіснішим і веселішим, і навіть їхні витівки розчулюють господарів, а не дратують їх. В цю дату можна привітати знайомих власників кішок. А якщо у вас є кіт, то найкращий спосіб відзначити цю дату – вусатому другу частування чи нову іграшку.

У свята є кілька дат. Наприклад, Міжнародний день кішок 8 серпня відзначають у багатьох країнах з ініціативи Фонду захисту тварин Америки.

17 лютого відзначається День кота у Європі. Урочистість створена з ініціативи італійської журналістки на згадку про всіх чорних кішок, убитих під час інквізицій. Цю дату відзначають європейські власники кішок.

Котики здавна привертають увагу митців та письменників й нерідко опиняються серед персонажів казок і оповідок для дітей. Красиві та вправні, розумні й кмітливі коти захоплюють і чарують малюків та їхніх батьків, а чарівники-автори не втомлюються вигадувати історії про пригоди пухнастиків. От і серед українських книжкових видань котяча тема користується попитом і, буквально, виграває всіма барвами і породами.

В бібліотеці є "купа мала" книжок про вусатих і хвостатих - і всі улюблені, бо, по-перше, котиків ми дуже поважаємо, а, по-друге, не зважаючи на спільну тематику, всі ці твори небезпідставно претендують на оригінальність.

Цікаві факти про котів

• Коти сплять у середньому 70% доби – більш як дві третини свого життя.
• У кожного кота свій унікальний відбиток носика – це як відбитки пальців у людей.
• В Японії є Храм кішок, побудований на честь 7 котів, які в 17 столітті служили японським воїнам.
• Коли у древнього єгиптяниниа вмирала кішка, вся родина сумували і голила собі брови.
• Коти дуже чутливі до вібрацій і можуть відчути землетрус на 15 хвилин раніше від людей.
• Найпопулярніша порода котів у світі – перська. Після них ідуть мейн-куни та сіамські.
• Вуха кішки складаються з 20 м'язів.

Бедуаєр Камілла де ла. Великі коти / К. де ла Бедуаєр ; [пер. з англ. А. Мішти]. – [Київ] : КМ-БУКС, [2021]. – 48 с.

Цікаві факти, чудові ілюстрації, веселі вікторини, дотепні малюнки! Дізнайтеся, про життя великих котів у дікій природі! Відкрийте для себе світ великих котів завдяки 100 фактам про їхній спосіб життя, манеру полювання, місця помешкання та виховання дитинчат. Довідайтеся, як відпочивають снігові барси, чому в леопардів є комора, и як ми можемо допомогти вижити великим котам! Книжка містить цікаву інформацію про життя великих котів у дикій природі. Кожен факт супроводжується чудовими ілюстраціями й фотографіями.

Візьми собі удачу // Загадки і таємниці. – 2023. – № 2. – С. 7.

Гірш Е. Наука в коміксах : Коти : природа і піклування / Е. Гірш ; [пер. з англ. С. Орлової]. – Харків : Vivat, 2021. – 126 с.

Книга допоможе дітям знайти котів. Здається, що вони всюди. Вихованці захопили наші будинки і, навіть, перебралися в простір інтернету. Цей комікс розповість, як пухнастикам вдалося стати домашніми улюбленцями, яка в них статура, як вони полюють і чому іноді так солодко муркочуть. Разом з грайливим персонажем, кмітливим котеням, ви дізнаєтеся багато цікавого про життя різноманітних котів і киць, у тому числі і хижих.

Герберт С. Галерея котів : кототека окультурених котів / С. Герберт. – [2-ге видання]. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2021]. – 318 с.

Чарівні й вигадливі акварелі Сьюзан Герберт відтворюють знамениті сцени живопису, театру, опери та кіно за допомогою чудового розмаїття котячих персонажів. Перша зупинка – світ мистецтва, де пухнасті мордочки і котячі хвостики визирають із шедеврів живопису. Згодом коти виходять на сцену і грають у найулюбленіших шекспірівських п’єсах та в найбагатших оперних постановках. Наприкінці ми заглядаємо в Голлівуд, де коти грають головні ролі практично всюди: від великобюджетних епічних стрічок до культової класики, вживаючись у велич золотої ери кінематографу. Котячі фантазії Сьюзан Герберт зачарували вже ціле покоління відданих прихильників. Ця добірка найкращих робіт з її життєвого доробку неминуче зачарує ще багато сердець.

Громко Є. Коти – історія експансії в наше життя / Є. Громко // Школа Юного Вченого. – 2018. – № 1-2. – С. 60-65.

Громко Є. Коти "Made in Ukraine" / Є. Громко // Колосок. – 2018. – № 11. – С. 28-31.

Дикі та свійські тварини і птахи: риби, комахи, земноводні, плазуни, гризуни // Кононенко О. А. Українська міфологія. Символіка / О. Кононенко. – Харків : Фоліо, 2020. – С. 24-56.

Ковінька О. І. Коти і котячі хвости : гуморески / О. І. Ковінька. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 327 с.

"Комнатный тигр" // Сядро В. 100 знаменитых загадок природы / В. Сядро. – Харьков, 2006. – С. 122-127.
Кочмар С. Найбільша порода домашніх котів у світі / С. Кочмар // Паросток. – 2023. – № 2. – С. 33-34.
Магия кошек : Как впустить в свой дом удачу / [составитель Н. Ревенко]. – Харків : Клуб Семейного Досуга, 2019. – 270 с.

Людина все більше переконується, що кішка має унікальні здібності. Не дарма давні єгиптяни вважали кішок божествами та поклонялися їм. Багато стародавніх релігій шанували цих тварин, вірячи, що вони здатні перебувати в кількох світах одночасно.

А ще кішкам вдається розслабити нас після важкого робочого дня, заспокоїти, зарядити позитивом, врятувати від стресів сучасного життя. Магія, чи не так? Незбагненна містична сила, з якою ми часто стикаємося у повсякденності. І навчиться контролювати цю силу, використовуючи її для залучення удачі та благополуччя, може кожен. Все, про що таємниче мурчать і мовчать кішки, – на сторінках цієї книги.

Паркер Стів. Коти і кошенята / С. Паркер ; [пер. з англ. К. Козачук]. – [Київ] : КМ-БУКС, [2018]. – 48 с.

Книжка містить 100 феноменальних фактів, чудові ілюстрації та завдання, які допоможуть дітям дізнатися все важливе про наших друзів-котів. Вони ознайомляться з типовими рисами диких і домашніх котів, навчаться піклуватися про своїх домашніх улюбленців.

Родик К. Коти й собаки на війні / К. Родик // Україна молода. – 2024. – 17 січ. – С. 13.

Ступчук Л. Ішов кіт через ліс / Л. Ступчук // День. – 2018. – 9 -10 листоп. – С. 32.

Чотирилапий витівник : [все про котів] // Шкільна бібліотека. – 2020. – № 8-9. – С. 12-14.

Шквиря М. Рік із життя лісового кота : [Червона книга України] / М. Шквиря // Колосок. – 2017. – № 2. – С. 20-25.