Закоханий в пісню, в мудре народне слово,
він все своє недовге життя віддав невтомному
збиранню безцінних скарбів народної творчості.
Арсен Каспрук (1919–1982), український письменник, літературознавець
Народився Опанас Васильович Маркович 8 лютого 1822 року у с. Кулажинці Пирятинського повіту Полтавської губернії в родині збіднілого поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду Марковичів.
З полтавського краю він виніс перші враження про красу українського слова. А чудові мелодії українських пісень, якими захоплювався і легко переймав у дитинстві, дарував потім своїм слухачам у багатьох містах, де доводилось жити.
Юнак закінчив другу київську гімназію, навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира у (1843–1846 рр.).
Під час навчання захоплення українством набуває наукового спрямування. Маркович почав записувати українські пісні, приказки, обряди, звичаї, в яких розкривалося світосприймання українського народу різних районів його проживання.
М. К. Чалий (1816–1907), його друг зі студентських років, а пізніше – біограф Т. Г. Шевченка, згадував, що ще навчаючись в університеті, Опанас Васильович вважався знавцем "малоросійської народності" і вирізнявся "гарячою любов'ю до всього рідного". А університетський професор М. І. Костомаров (1817–1885) відзначав: "Студент Маркович мав велике бажання видати "Сельское чтение" В.Ф.Одоєвського (1803–1869) для простих українців українською мовою".
Він дійсно був щирим захисником рідної мови, підкреслював її життєву силу, пишучи товаришу, полтавцю М. І. Гулаку (1821–1899): "Прислухайтесь до простоти мови натуральної у віршах Шевченка…".
У Києві Опанас Васильович познайомився з Т. Г. Шевченком (1814–1861), став членом Кирило-Мефодіївського товариства, ядром якого було семеро земляків-полтавців. 1847 року разом з іншими "братчиками" Маркович був заарештований. В документах слідства у його справі відмічалося: "Хранил у себя возмутительные стихи и питает такую привязанность к родине своей, Малороссии, какую должен питать к отечеству, России".
Опанас Васильович був висланий у м. Орел, на три роки під нагляд поліції, де працював помічником управителя губернської канцелярії.
Тут, в Орлі, у будинку К. Мордвінової, він зустрівся з 17-річною Марією Вілінською, яка була дуже привабливою: "…вища середнього зросту, блондинка з великими сірими очима і золотою косою, справляла враження пишної квітки, здавалася гордою і неприступною". В один із вечорів Опанас Васильович захопив усіх присутніх своєю віртуозною грою на фортепіано "і під власний акомпанемент виконав м’яким баритоном декілька українських пісень".
Марія теж звернула увагу на високого, стрункого, чорноволосого, з темно-синіми очима молодого чоловіка.
1851 року 28-річний Маркович одружився з М. Вілінською (майбутньою письменницею Марко Вовчок), повернувся з нею в Україну, де вони разом займалися літературною діяльністю, поринули у збирання фольклорних матеріалів.
В одному з листів він писав: "Я коло пословиць мордуюсь і вже мовби і начисто йде. Як скінчу, за музику пісень візьмуся". Недарма М. І. Костомаров називав його "горячим любителем южнорусского языка и ревностным местным этнографом". Усього Маркович зібрав кілька сотень пісень з нотами та близько 50 тисяч (з варіантами) приказок, прислів¢їв, загадок. На 1857 рік Опанас Васильович мав уже велике зібрання фольклорних матеріалів і робив спроби надрукувати його:
"Більш за все і перш за все бажаю, – писав він, – щоб книжка вийшла гарна, щоб її люди читали та щоб з читання була користь". Не маючи змоги остаточно систематизувати й видати своє зібрання, Маркович передав його полтавцю-фольклористу М. Т. Симонову (Номису) (1823–1901), який, за словами І. Я. Франка (1856–1916): "видав… в Петербурзі багату збірку "Українські приказки, прислів'я і таке інше" на підставі збірників
О. Марковича і інших. Невважаючи на багатство матеріалу, яким розпоряджав Номис (сама збірка О. Марковича містила, як знаємо, коло 30 000 приповідок), його збірка вийшла далеко скупішою, бо містить ледве 15 000 приповідок…".
Два роки Марковичі жили у Чернігові. Опанас Васильович товаришував тут з істориком О. М. Лазаревським (1834–1902), поетом-байкарем
Л. І. Глібовим (1827–1893), іншими земляками, його чарувало "Товариство, кохаюче рідну мову", членом якого він був.
Переїхавши до Києва, Маркович допоміг полтавцю П. П. Білецькому-Носенку (1774–1856) укласти "Словник української мови".
У 1858–1860 рр. Опанас Васильович проживав у Києві, Орлі, Москві (у близького родича М. О. Максимовича (1804–1873)). У 1860–1861 рр. жив у Санкт-Петербурзі, співробітничав у журналі "Основа".
У столиці не без його участі вийшла книжка українського видавця, етнографа
Д. С. Каменецького (1830–1881) "Українські народні пісні з голосами у запису О. В. Марковича". Мистецтвознавець і музичний критик О. М. Сєров (1820–1871) підкреслював: "Вони записані ним з уст народу з найможливішою точністю".
Опанас Васильович дуже важко пережив смерть Кобзаря. Університетський товариш згадував: "Треба було бачити, як він сумував, вбивався за Шевченком! Прийшовши на першу панахиду по Шевченкові, Маркович промовив: "Боже ти мій, яка сила пішла в домовину!". 27 квітня 1861 року Опанас Васильович організував у Петербурзі концерт його пам¢яті, кошти від якого були передані родичам поета.
1862 року Маркович перейшов на акцизну службу і переїхав до Новгород-Сіверського. Про цей період він писав: "Сам живу, без сім¢ї та уже і не приїдуть, грошей у них і в мене нема, зима заходить…". Сімейне життя з Марією не склалося, для Опанаса Васильовича нелегким був розрив з дружиною. Письменник П. О. Куліш (1819–1897) писав: "Скільки в Марковичці було жорстокого егоїзму, стільки в Опанасові – самопожертви і милої щирості…".
Тут, у провінційному містечку, Опанас Васильович організував оркестр, виступи якого були справжнім "священнодійством". За словами його племінника, письменника Д. В. Марковича (1848–1920), один із виступів "произвел целую революцию в обществе и в гимназии".
Доля відміряла Опанасу Васильовичу короткий вік – 45 років, але він встиг чимало зробити на теренах україністики. Йому належать праці "Описание Малороссии" і "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии", які сьогодні є бібліографічною рідкістю.
Фольклорно-етнографічні матеріали Марковича були опубліковані у виданнях В. Б. Антоновича (1834–1908), полтавців М. П. Драгоманова (1841–1895), А. Л. Метлинського (1814–1870), в "Записках Черниговского статистического комитета", в газеті "Черниговские губернские ведомости". Опанас Васильович створив нову музичну основу до "Наталки Полтавки"
І. П. Котляревського (1769–1838), оперу "Чари" (за п’єсою Кирила Тополі), яку критика оцінювала дуже високо.
Вплив Марковича на музичний фольклор був дуже помітний, пізніше І. Я. Франко (1856–1916) поставить нашого земляка у ряд творців "окремої національної української музики".
Останні роки життя Марковича пов¢язані з Черніговом. Саме на цей період припадає його знайомство з українською народною співачкою Меланією Овдіївною Загорською (1837–1900), яка виконала головну роль в опері "Чари", поставленій Опанасом Васильовичем. На жаль, партитура цієї опери не збереглася.
Велика напружена праця, мандрівне життя, невпорядкованість побуту підірвали здоров'я Марковича.
Меланія, як могла, полегшувала його життя, коли він 1867 року тяжко захворів. У важкі хвилини співала йому тих пісень, яких він її навчив, а він наспівував свою улюблену пісню, яку не міг слухати без хвилювання у дитинстві – "Побратався сокіл з сизокрилим орлом".
Помер Опанас Васильович 1 вересня 1867 року на руках у брата, похований на святій Болдиній горі у м. Чернігові.
До речі: (Частина українських письменників, літературознавців вважали, що письменниці Марку Вовчку (Марії Вілінській, росіянці за національністю) писати народні оповідання допомагав чоловік – Опанас Васильович. Невдовзі після смерті Марковича український літературознавець
О. М. Огоновський (1833–1894) написав: "Коли вмер Опанас Маркович у 1867 році, то й Марія вмерла для літератури української").
Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал "Киевская старина" писав: "Так пішла із життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси і науки".
Немає коментарів:
Дописати коментар