Недарма Тарас Шевченко, який глибоко шанував цих народних співаків, назвав збірник своїх віршів "Кобзарем". Видатний виконавець народних дум, історичних, побутових і сатиричних пісень Остап Вересай народився в селі Калюжинці колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії в родині кріпака. Батько його був - невидющим і заробляв на життя грою на скрипці. У віці чотирьох років після хвороби зір втратив і сам Остап, який уже цей час захоплювався музикою та співом.
Грі на кобзі, стародавньому музичному інструменті, хлопчик навчався в кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку, потім у кобзаря Семена Кошового й лірника Ничипора Коляди.
Більше сорока років Остап Вересай мандрував по містах і селах України. Його пісні першим записав художник Лев Жемчужников, котрий познайомив народного співака з Пантелеймоном Кулішем, а Тарас Шевченко в 1860 році надіслав Остапові Вересаю грошову допомогу та екземпляр: свого "Кобзаря" з написом: "Братові Остапу від Т. Шевченка".
Завдяки П. Кулішу творчістю Остапа Вересая і його майстерною грою на бандурі зацікавилися композитор М. Лисенко, філолог О. Міллер і етнограф П. Чубинський.
У 1871 році Вересай уперше відвідав Київ і виступив на відкритті колегії Павла Галагана - приватного навчального закладу, заснованого багатим поміщиком і меценатом П. Галаганом. Потім був виступ на засіданні Російського географічного товариства, де М. Лисенко виступив з доповіддю про творчість кобзаря.
В 1875 році в супроводі Лисенка й Чубинського Вересай побував у Петербурзі та з величезним успіхом виступив у залі Благородного зібрання, у Музеї етнографії й у Зимовому палаці. Спів Остапа Вересая з хором під керівництвом М. Лисенка слухали П. Чайковський і М. Римський-Корсаков. Власті, занепокоєні успіхом кобзаря в слухачів і "пропагандою гетьманщини", перервали його гастролі.
Частина консервативної кобзарської братії не схвалювала вояжі Вересая. За дружбу з панами, хоч це були представники прогресивної інтелігенції, він отримав від цехових братчиків прізвисько Лабза - від "підлабузник". За вихваляння "золотою табачницею", на цеховій раді у Гадячі кобзарська братія постановила "відрізати торбу" Вересаю. Тобто відлучити від кобзарського цеху.
У Сокиринцях Вересай одружився з удовою Пріською Сенчук, гарною співачкою і танцюристкою. Дружина розповідала про нього, що він був скупенький, гульнуть не любив. Він перший із кобзарів відчув зміни в смаках людей. Не любив захоплення скрипучою лірою. "Колись нас було багато, кобзарів. Багато було, та вимерли! Тепер немає: з цими лірами, видумали, дідько знає що! Їм лише б звук був, що кричить, що пищить, аж у хаті нічого не чутно, як заграє та ліра. А кобзарі - це хорошеє діло: тихенько воно, уважітельно!"
До кінця своїх днів Остап Вересай прожив у селі Сокиринці - маєтку Павла Галагана. П. Чубинський побудував для нього на власні кошти хату. Видатний австрійський поет Райнер-Марія Рільке, який слухав Вересая в 1898 році, відтворив образ народного співака в оповіданні "Пісня про правду".
Але найкоротший і найвлучніший відгук про творчість Остапа Вересая міститься в повідомленні петербурзьких жандармів в третьому відділенню імператорської канцелярії від 17 березня 1875 року: "Виконані в Благородному зібранні пісні можуть за нинішніх обставин в очах пропагандистів послужити опорою для виправдання діяльності їхніх однодумців в очах народу".
Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.
Якщо бажаєте більш дізнатися про долю Остапа Вересая, приходьте до нас у бібліотеку!
ЛІТЕРАТУРА
- Дубас О. Корифей кобзарського мистецтва України : до 200-річчя від дня народження Остапа Вересая / О. Дубас // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 4. – С. 47-50.
- Родак О. Співець землі своєї / О. Родак // Молода Україна. – 1990. – № 3, 4. – С. 21.
- Незабутня Вересаєва пісня // Полтавський вісник. – 2010. – 23 квіт. – С. 18.
- Кіріндась В. Голос кобзи : [Шевченко слухав Вересая] / В. Кіріндась // Літературна Україна. – 2008. – 22 трав. – С. 7.
Немає коментарів:
Дописати коментар