Народився 1894 р. в с. Рокити (нині с. Жовтневе Семенівського (Кременчуцького) району Полтавської області). В сім'ї дяка. Одержав різнобічну освіту: навчався в Лубенській і Полтавській (1909-1912 рр.) духовних семінаріях.
Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут у 1916 р.
У серпні 1916 р. призваний до армії і направлений до Київського військового училища, а звідти в званні прапорщика – на Південно-Західний фронт. Після демобілізації у 1918 р. закінчив лекторські курси при Міністерстві народної освіти, став професорським стипендіатом при Київському університеті. Проте розгорнути наукову роботу в умовах громадянської війни не вдалося.
Від 1919 р. мешкав у м. Прилуки (Полтавська губернія). Голова повітового комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини.
Один із фундаторів Товариства з дослідження м. Прилук та його пововіту (1910-1920), заснувник історико-краєзнавчого музею Прилуччини (1920) та музею у колишньому маєтку Ґалаґанів (с. Сокиринці, нині Сріблян. р-ну Чернігівської області). Зав. редакції-бібліографічного відділу Української книжкової палати.
У 1919 р. в м. Прилуки за його участю вийшли два номери журналу "Гасло". Один з них було присвячено 150-річчю від дня народження І. Котляревського, в другому –опубліковано нариси, етюди, оповідання та рецензії.
Протягом 1921-1925 pp. – доцент Полтавського інституту народної освіти, пізніше –співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Викладав українську мову.
У 20-х роках організував у Полтаві філію Спілки селянських письменників "Плуг".
Видрукував на сторінках місцевих газет ряд фольклорних розробок, статей, присвячених діячам української культури.
У липні 1923 р. переїхав до Харкова, закінчив аспірантуру при кафедрі мовознавства. Написав літературознавчі праці:
- "Нова українська революційна проза",
- "Поет життєвої динаміки В. Поліщук" (обидві – 1924 p.),
- "Учительство в українській літературі" (1925 p.).
Наприкінці 1920-х рр. був затверджений науковим співробітником Інституту імені Т. Шевченка, доклав зусиль для становлення музею-заповідника на могилі Кобзаря.
Оформлення експозиції музею компартійними цензорами було визнане націоналістичним, вченого відлучили від наукової роботи, перевівши на скромну посаду екскурсовода, а в 1933 р. зовсім звільнили з роботи. Працював у школах Харкова.
Автор праць "Нова українська революційна проза", "Соціальна пісня на українському ґрунті" (обидві 1924), "Учительство в українській літературі", "Валеріан Поліщук" (обидві 1925), "Плужанська творчість" (1926), "Лекції з історії української літератури" (1929).
В журналах "Червоний шлях", "Плужанин", "Красное слово", "Шлях освіти", "Шквал", газеті "Вісті" публікував статті, присвячені життю і творчості Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Тичини, П. Панча, І. Сенченка та інших письменників. І. Капустянський – упорядник і співредактор повної збірки творів Л. Глібова (т. 1-2, 1927).
І. Капустянський – один із перших теоретиків української радянської літератури. В своїх творах намагався осмислити значення класичної української літератури в контексті нових соціально-політичних і культурних реалій.
У грудні 1934 р. був заарештований за контрреволюційну діяльність: "підтримував ідеї М. Хвильового, часто виступав за чистоту української мови, вільний розвиток української культури". Засуджений до 5 р. ув'язнення. Розстріляний у 1939 р. Реабілітований посмертно 1989 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар