Перегортаючи сторінки, журналу Полтавська криниці № 2 (4) натрапила на добірку поезії Наталки Фурси з яскравою і промовистою назвою «Налий у небо молока…», відразу із величезним захопленням занурилася в рядки віршів, через які постають вражаючі образи-пошуки ліричної героїні:
На кожну ніч у Бога є день,
та не кожна весна восени розкається.
І коли я кажу: ніколи й ніде,
Господь усміхається…
Пані Наталя є автором семи поетичних книжок: «Окрик» (Київ, 1993), «Дар Любові» (Полтава, 1997), «Страсті по Страті» (Полтава, 2000, 2001), «Необлітане небо» (Полтава, 2002), «Нічого, крім повторень» (Київ–Хмельницький, 2004), «Пилок і пил» (Полтава, 2015), «…ані вирію, ані скиту…» (2020, Полтава), а також книги малої прози «Зінське щеня» (2017, Полтава).
Член Національної Спілки письменників України (1997) та Асоціації українських письменників (2001).
В колоритному селищі Ромодан, із ставочками та крилатими вербами творить себе, творить поезію і прозу, перемагає ніч і біль своїми рядками Наталка Фурса:
Ніч подолана, як перевал,
за яким ще нема молитви.
Тут взагалі не живуть слова –
тут їх треба ростити.
Читаючи далі добірку, опубліковану в «Криниці», пропускаєш по своєму серцю ту недовідому путь, яку пройшла і проходить щоденно невеличка, проте сильна духом жінка, яка не боїться боротись за слово, за місце під сонцем у цьому жорстокому і невблаганному світі:
…Очі твої великі,
губи твої тремтячі.
Не визирай із вікон,
поки не переплачеш…
Поезії високовольтна лінія напруги, або вона є в рядках автора, або її немає. В Наталки Фурси вона струменіє в кожному вірші. Відчувши одного разу силу і незбагненну красу справжньої поезії, шукатимеш зустрічі з нею знову і знову.
Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше
Немає коментарів:
Дописати коментар