Поети з’являються не звідкись
з-за моря, а виходять зі свого народу.
М. Гоголь
І сьогодні є чимало маловідомих широкому загалу постатей в українській літературі і культурі.
До них можна віднести нашого земляка — людину широких літературних, наукових, громадських інтересів — Кесаря Білиловського, поета-лірика, перекладача, видавця, культурного діяча, доктора медицини і хірургії, дійсного статського радника.
«Кубельцем» свого «веселого, щебетливого та ясного» дитинства він вважав полтавське село Стополівку Золотоніського повіту Полтавської губернії, де народився 4 березня 1859 року у родині сільського фельдшера. Барви рідної природи, «пісень і мови дивні звуки» запали в серце і душу вразливого хлопчика, пізніше у нього з’являться рядки:
Чи є ще де така країна,
Така співоча, гожа й шатна,
Така розкішна, благодатна,
Як ти, моя свята родино!
З дев’яти років він разом з братом навчався у Полтавській гімназії. Захоплюючись красою Полтави, Кесар написав: «Хто дав землі розкошів стільки?..»:
Дрижать на Ворсклі срібні смуги,
Верба схилила віти з туги,
Мов жде світанкової миті.
Чи казка це, чи не в уяві?..
Бо, маю гадку, ці картини
Побачить можна лиш в Полтаві,
У щирім серці України.
Улюбленим предметом юного гімназиста була словесність, легко давалося вивчення іноземних мов, особливо, німецької. Диво шевченкового «Кобзаря» справило на Кесаря незабутнє враження: «І пірнув я в розкоші, як каченя у воду погожу, — писав він у листі до М. Плевако (1890–1941) — Дні і ночі читав. Ходив по саду з «Кобзарем» у руках, мов заворожений». Наслідуючи Тараса Шевченка, пробував писати вірші сам.
Упорядкувавши зшиток своїх поезій, юнак відправив його до київської цензури, надіючись, що його опублікують. Але не так сталось, як гадалось. «Для принятия мер» щодо писання Білиловським віршів «забороненою мовою», зшиток було передано директорові Полтавської гімназії. Щоб не бути виключеним з навчального закладу, після п’ятого класу Кесар виїхав до Дерпта (нині — Тарту, Естонія), де 1875 року закінчив гімназійний курс.
Кесар вступив на медичний факультет Дерптського університету, але не маючи батьківської матеріальної підтримки, змушений був виїхати до Німеччини, де став студентом Лейпцігського університету. Заробляв репетиторством, журналістикою, перекладами. За порадою німецького поета Ф. Боденштедта переклав німецькою мовою вірш Тараса Шевченка «Нащо мені чорні брови», який опублікувала 1876 року лейпцігська газета.
Молодий полтавець подорожував Європою, пізнавав світ, врешті-решт опинився у Відні, ставши студентом тамтешнього університету. Тут зійшовся зі студентами-галичанами, академічним студентським товариством «Січ».
Склалося так, що на Білиловського заводиться справа в поліції, як на людину, яка мала стосунки з політичними емігрантами. Рятуючись від переслідування, юнак виїхав у Флоренцію з рекомендаційним листом професора Віденського університету, українця Івана Пулюя, якому була до вподоби літературно-громадська діяльність нашого земляка.
Тут Кесар познайомився з видатним ученим-славістом Анджело де Губернатісом (1840–1913), якому передав багатий фактичний матеріал про розвиток української літератури для його вісімнадцятитомної «Історії всесвітньої літератури».
Італійський учений наголошував: «...першим автором українських драм був І. Котляревський, якого вважають за справжнього батька українського письменства. Дві його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник»... і досі являють собою найкращу оздобу української сцени...».
За матеріальної підтримки В. Білозерського (1825–1899) Кесар повернувся до Відня: продовжив навчання, писав вірші, займався перекладами творів німецьких письменників.
1881 року Білиловський в особистій справі приїхав у Полтаву (тут жили його батьки), а в місті в цей час перебував М. Кропивницький (1840–1910), з яким вони раніше переписувались. Тепер випала нагода познайомитись особисто.
Немає коментарів:
Дописати коментар