СВІТ НА ДОЛОНІ

Хало О. І. Світ на долоні : вибране / О. І. Хало. - Полтава : Дивосвіт, 2018. - 152 с. 

Книга письменниці з Лубен Ольги Хало "Світ на долоні"(вибране) складається з віршів різних років. Це ліричні твори, сповнені закоханості у красу природи, людських почуттів та високого патріотизму. Вони настроюють людину на мажорний лад, адже просякнуті оптимізмом, вірою у те, що ось завтра буде краще, що дуже важливо, особливо в наш час.

Ольга Хало має неабиякий хист до поетичної творчості. ЇЇ образний ряд не схожий на інші, має яскраво виражене українське коріння. Це справжня високохудожня поезія. Вона яскрава за своєю сутністю і доступна за змістом. Тут немає незрозумілих мовних конструкцій, вірші написані легко і просто, кожний має свою мелодику, близьку читачеві без особливої культурної підготовки. Такі вірші не просто можна читати, їх легко запам’ятовувати. Більшість з них можна розібрати на цитати для того чи іншого заходу, проведення уроку в школі, присвяченого рідному Полтавському краю.

Книгу видано у Видавництві "Дивосвіт" тиражем 300 примірників на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації за планом випуску соціально значущих видань.

ВЕСЕЛКОВА РОЗМАЇТІСТЬ МОЄЇ ЧУТІВЩИНИ

Шуть А. А. Веселкова розмаїтість моєї Чутівщини : збірка нарисів про історичні події на Чутівщини в ХХ столітті / А. А. Шуть ; Сектор культури Чутівської райдержадміністрації, Чутівський районний краєзнавчий музей. - Полтава : АСМІ, 2017. - 177 с. 

У збірці ведеться мова про пам’ятні події на Чутівщині в минулому столітті, зокрема про становлення населених пунктів, будівництво підприємств, створення господарств, Голодомор, знищення всього раніше збудованого в роки Другої світової війни, відбудову, повне сонячне затемнення і таке інше.

Все, що було почуте автором або свідком чого він був.У книзі також вміщена поетична збірка автора (Андрія Українця) «Золотий дідух), створена на місцевому матеріалі. Книга розрахована на широке коло читачів.

ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ

170 років від дня народження Леоніда Володимировича Позена (1849–1921), українського та російського скульптора

Полтавщина – щедрий край, благодатний куточок землі української. Славиться вона своїми чорноземами, зеленими садами, дорідними врожаями, а ще більше роботящими, талановитими людьми.

… 1849 рік. В провінційному містечку Оболонь Полтавської губернії, Хорольського уїзду, в маєтку свого діда статс – секретаря Михайла Павловича Позена 10 липня народився хлопчик, якого назвали Льоня, і якому судилося стати відомим скульптором.

Його батько, потомствений дворянин Володимир Михайлович Позен служив гвардійській кавалерії і в 1849 році, будучи у відставці, жив з сім’єю в Оболоні в родовому маєтку.

Мати – потомствена дворянка Смоленської губернії – Софія Олександрівна – уродженка Трубачеєва.

Михайло Павлович Позен став власником Оболоні та навколишніх 5-ти цензових землевласників Хорольського повіту.

За даними 1863 року Оболонь мала 418 дворів, що налічували 2602 особи населення. В селі була мурована Преображенська церква. Відбувались раз на рік ярмарки.

Безтурботні дитячі роки маленького Льоні Позена проходили в родинному маєтку, що височить на крутому березі заболоченої річки Рудки, серед чудового парку.

Початкову освіту хлопчик здобув вдома. Виховувався він зарубіжними гувернантками, а навчали вчителі маститих середніх навчальних закладів. Наука і гра на фортепіано давалася хлопцеві не легко. Але найбільше його захоплення – це ліплення. З свіжого чорного хліба в нього швидко виходили різні кумедні фігурки.

Батьків дивувала ця пристрасть сина. А через багато літ, близькі до Позена люди, згадували, як маленький Льоня годинами міг милуватись кониками, півниками, свищиками, статуетками, які продавали опішнянські гончарі на ярмарках. В душі маленького хлопчика з дитячих літ зародилось те золоте зерно, якому судилося прорости в зрілому вже віці.

Коли Льоні Позену виповнилося 15 років, в 1864 році, батьки віддають його в 5-й клас Полтавської гімназії. Тут також юнак багато малює і ліпить. В цьому його схвально підтримує учитель малювання Федот Леонтійович Ткаченко, близький друг Т.Г. Шевченка.

Батьки, переконавшись у мистецьких здібностях сина, радили йому після закінчення гімназії поступити до Петербурзької Академії художеств. Проте Леонід відхилив цю пораду рідних, бо на перших порах серйозно не ставився до своїх художніх уподобань, а сприймав їх , як захоплення.

Після закінчення в 1867 році гімназії він восени того ж таки року, поступає до Харківського університету на юридичний факультет. А через рік, в 1869 році, переводиться до Петербургського університету, по закінченні якого, взимку 1872 року, одержує посаду помічника присяжного повіреного в Полтаві.

ХЕМІНГУЕЙ ЕРНЕСТ

120 років від дня народження Хемінгуей Ернест Міллер (1899-1961) - американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії.

Народився Ернест Міллер Хемінгуей в м. Оут-Парк штату Іллінойс, у передмісті Чикаго. Був другим із шести дітей у родині. У шкільні роки захоплювався спортом (туризмом, стрільбою, футболом), працював у шкільних часописах. Після закінчення школи (1917) відмовляється від вступу в університет і починає працювати репортером газети.

У 1918 р. записується у транспортний підрозділ Американського Червоного Хреста, вирушає на Першу світову війну, де отримає важке поранення - з його тіла було вилучено 227 осколків різного розміру. 

1919-1923 р. працює у різних газетах, стає європейським кореспондентом, певний час живе в Парижі, де знайомиться з відомими літераторами. 1925 р. вирішує повністю присвятити себе літературі, але з газетярством не пориває. 

Бере участь в антифашистській боротьбі в Іспанії  Тема Іспанії звучить в багатьох творах Хемінгуея, він стає палким прихильником кориди. У дні Другої світової війни був воєнним кореспондентом. В останні роки жив на Кубі.

Сюжетна палітра творів Хемінгуея пов’язана з темою "втраченого покоління" і відтворює здебільшого події війни, адже на долю покоління, до якого належав письменник, випало дві світові війни. Героями його творів є солдати, мисливці, рибалки. 

Хемингуэй Эрнест. Старик и море : повесть, рассказы и очерки / Э. Хемингуэй. - Одеса : Маяк, 1977. - 247 с.

Повість "Старий і море" (1952), за яку Хемінгуею були присуджені Пулітцерівська (1952) та Нобелівська (1954) премії, стверджує віру в людину, сповнена любов’ю до простих людей. 

Хемінгуей - людина ризику, його життя сповнене різних подій і катастроф: побував на п’яти війнах, потрапив у шість авто і авіакатастроф, був травмований, на якийсь час осліп. Він завзятий мисливець, рибалка, декілька разів виїздив на африканське сафарі.

У часи Другої світової війни на власному катері зголосився виконувати розвідувальні завдання. Численні травми письменника призводять до тяжкої хвороби, наступає моральна криза і 2 травня 1961 р. Хемінгуей ставить крапку на власному житті. 

НОВІ КНИГИ

Край Дикого Поля : роман / Є.П. Бутенко. – Глобине: Поліграфсервіс, 2006. – 240с. 

Це розповідь про тяжкі роки боротьби українського козацтва проти польської шляхти і свого ополяченого панства з кінця ХVІ століття до визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Твір насичений драматизмом, чистотою любовних відносин і вірністю перед Батьківщиною.

Фортеця над Сулою : роман / Є.П. Бутенко. – Глобине: Поліграфсервіс, 2002. – 256с. 

В книзі розповідається про старовинне село Горошине (Горошин), яке вже ось тисячу років стоїть над Сулою… Події, про які йдеться у творі, охоплюють десять років складного і трагічного часу в історії села. Герої твору звичайні козаки Горошиного. Автор майже біографічно змальовує самобутні родини старовинного села. Головний герой роману Карпо Чайка…

"… ВОСКРЕШАЮ ВАС, ЯСНИХ, БЕЗВИНННИХ…" (Василь Вражливий)

З далеких тридцятих років образ молодого письменника Василя Вражливого бачиться нам романтичним і світлим. Він з того покоління митців, в яких насильно відібрали життя, не давши йому розквітнути, у свої 34 роки початкуючий автор не встиг написати вимріяного, заповітного.

Василь Якович Вражливий (справжнє прізвище – Штанько) народився 1903 року у с. Опішні Зіньківського повіту Полтавської губернії у багатодітній родині заможного козака Якова Штанька. Товариш дитячих літ, майбутній письменник Яків Майстренко (1903–1987), згадував: "Був Василь якийсь мрійливий з дитинства. Любив природу, годинами вислуховував пісні жайворонка в степу. А то сидить коло Ворскли і дивиться на плин ріки, і щось ніби шепоче. Його вражало все: тихі рожеві ранки, срібляста роса на травах, золотий квіт соняшника. Тож, мабуть, тому і взяв він для себе літературний псевдонім – Вражливий". 

Навчався Василь у сільській школі, Зіньківській гімназії, але останні гімназійні роки були перервані громадянською війною. Потім було навчання в Опішнянській агрономічній школі, в Харківському вечірньому робітничому технікумі. Роки були важкими: війна, розруха, голод. Не обійшла біда і родину Штаньків. Батька розкуркулили і ця ситуація загрожувала великими неприємностями в подальшому його житті. 

Юнак вирішив не чекати, поки йому приліплять ярлик класово-ворожого елемента, залишив технікум і круто змінив життєву дорогу. Найкраще цей період ілюструють уривки зі спогадів його друзів по "харківській богемі". 

Іван Сенченко (1901–1975), письменник-полтавець, у "Нотатках про літературне життя 20-40 рр." відвів не одну сторінку своєму землякові і другові: "Василь Вражливий. Симпатичний гарний хлопець. Він мав дуже хороше, видовжене, прикрашене прозорими карими очима обличчя, з приязним доброзичливим поглядом. Це привертало до нього. Мав ліричний роман з Наталією Львівною Забілою, яку підносив до небес. 

В "плужанській богемі" не затримався. Познайомився з працівниками Державного видавництва України, влаштувався там на роботу, оволодіваючи мистецтвом редактора української мови. Пізніше разом з усіма перейшов жити в "Слово" (будинок письменників). Поставив собі завдання оволодіти французькою мовою. Найняв учителя і відразу взявся з ним за один з романів французького письменника А. Р. Лесажа (1668–1747). Вивчав отак мову і перекладав, наполегливо і продуктивно". 

Юрій Смолич (1900–1976) – майбутній класик української літератури, в "Розповідях про неспокій: дещо про двадцяті й тридцяті роки в українському літературному побуті" теж цікаво описував повсякденне життя молодих літераторів: 

"Не можу не згадати зовнішній вигляд моїх знайомців – перших, власне, після Блакитного, Тичини з Йогансеном письменників… 

Літературна братія грошей на піжонство, певна річ, не мала, але й – де правду діти – дещо хизувалася своїм "пролетарським" одягом… 

І тільки Вася Вражливий мав надзвичайної краси вишивану сорочку – гаптовану білою заполоччю на білому полотні". 

У 20-х рр., коли життя стабілізувалося, культурна, літературна діяльність в Україні поновлюється, з'являються нові творчі сили, які, як вірив М. Зеров, "простелять творчості нової тло…". 

Протягом першого пореволюційного десятиліття в літературі зберігався певний простір якщо не для вільної думки, то для енергійних пошуків і самовираження. 

ПРИВІТ ІЗ ПОЛТАВИ

"Привіт із Полтави. Ілюстрований каталог поштових карток з видами міста та околиць" являє собою найбільш повний альбом поштових карток старої Полтави, що безсумнівно, викличе жвавий інтерес у всіх, хто цікавиться історією нашого міста. На 140 сторінках кольорового альбому розміщено 160 зображень видів старої Полтави та її мешканців. Ілюстрації повторюють поштові картки початку ХХ ст. в натуральному розмірі. Автор книги – відомий краєзнавець та колекціонер листівок Євгеній Аничин. В основу книги лягли матеріали з його особистої колекції, також до складання книги були залучені полтавські колекціонери поштових карток. Автор систематизує відомі поштові картки за серіями, а серії за видавництвами в яких вони вийшли.

Зображення на старих листівках – немов віконця, що відкриваються в світ, якого вже немає. Скільки несподіваних відкриттів можна зробити, вдивляючись в пейзажі і сцени, застиглі за цими вікнами.

На листівках зображені люди Полтавщини в їхньому автентичному побуті кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя і за кожним персонажем стоїть своя унікальна історія.

Книгу видано у ТОВ "АСМІ" тиражем 300 примірників на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації за планом випуску соціально значущих видань.

РОМАН ІЗ ПРИСМАКОМ МОРАЛІ

Ольховська Л. В. Роман із присмаком моралі / Л. В. Ольховська. – Полтава : Дивосвіт, 2018. – 104 с. 

Книга розкриває заборонену донедавна тему особистих стосунків видатного письменника-класика кінця ХІХ – початку ХХ ст. Володимира Галактіоновича Короленка з Тетяною Олександрівною Богданович, журналісткою, письменницею, автором історичних романів для юнацтва. 

Читачам надається можливість простежити історію дружби, любові і знову дружби двох непересічних особистостей довжиною в 40 років. У книзі репрезентовано унікальні матеріали, ґрунтуються на першоджерелах – особистих листах героїв оповіді з наукового архіву музею. Під час публікації листів збережено авторську пунктуацію. Видання адресоване не лише історикам, літературознавцям, краєзнавцям, а й більш широкому читацькому колу.