ПИЛИП ДМИТРОВИЧ БАБАНСЬКИЙ

... Ваш нев'янучий талант полонив юні голівки в усі літа... В. Бичко. 

Варто зга­дати мудрого, людяного, високого, красивого чоловіка з пишною шап­кою волосся — знаного і шанованого у Полтаві Пилипа Дмитровича Бабанського. 

Народився він ЗО жовтня 1921 року у с. Дудниковому Полтавського району у селянській родині. Хлопчи­ком пережив голод 1933-го року, пам'ятав про ці страшні події усе жит­тя. Навчався у Степанівській се­редній школі, гарно писав твори, ре­дагував шкільну стінну газету. Мрія стати військовим привела юнака до Одеського артилерійського училища, г-же він закінчив напередодні війни. Дев'ятнадцятирічний лейтенант з перших днів війни на фронті: коман­дир взводу, батареї, заступник на­чальника розвідки артилерійського підрозділу дивізії Резерву Головного Командування. Пилип Дмитрович брав участь у визволенні Смоленсь­ка, білоруських міст і сіл, Кенігсбер­га. На 1-му Прибалтійському фронті під станцією Приєкуле (Латвія) в лю­тому 1945 року був тяжко поранений. Довго лікувався і у 23 роки був де­мобілізований як інвалід. Капітан Ба-банський був нагороджений орде­ном Олександра Невського (таку відзнаку вручають мужнім і вмілим ко­мандирам), двома орденами Вітчиз­няної війни І ступеня, орденом Чер­воної Зірки, медалями. До речі, вра­ження воєнних років відтворені пись­менником у повістях "А живим жити" (1963), "З днем народження (1961), "Щастя прийшло навесні" (1966), збірці оповідань "На крутому пово­роті" (1962). 

Доля вивела колишнього фронто­вика на журналістську стежку. Пилип Дмитрович проходить дворічний курс журналістики у Києві, згодом закінчує Вищі літературні курси у Москві. Май­же два десятиліття Бабанський пра­цював у редакції газети "Зоря Пол­тавщини". Він був доброзичливим, щирим до своїх старших і молодших колег, принциповим щодо висвітлен­ня тих чи інших питань. 

Пилип Дмитрович у 50-х роках починає писати оповідання, новели, художні нариси. 

1951 року у журналі "Дніпро" було надруковане перше серйозне оповідання "Андрій Дубовик", яке стало першою ластівкою, що відкри­ла автору шлях у літературу: 1955 ро­ку Бабанський став членом Національної спілки письменників Ук­раїни. 

1956 рік був знаковим для пись­менників краю, які на своїх загальних зборах проголосували за відновлен­ня обласної філії Спілки письменників України. Тоді ж було обрано першим відповідальним секретарем філії на громадських засадах автора числен­них публікацій Пилипа Бабанського. Дружба з дітьми, підлітками дала ґрунт для написання творів для них. 

Твори Пилипа Дмитровича — добрі, з гумором, в яких юні герої зростають, мужніють, набираються розуму. Оповідання письменника зустрічаємо у читанках, хрестоматіях для учнів, одне з них вміщене в анто­логії літератури для дітей та юнацтва ш "Дивосвіт "Веселки"" (2005 рік). Ось В один з героїв Женя Білокур ("З днем ІЦ народження"), наймолодший з учнів Ц будівельного училища. Крок за кро-Вком змальовує письменник життя  підлітка, показує як за допомогою старших, друзів хлопець позбувся безладності, невпевненості у своїх силах, безтурботності. Реалізм оповіді поєднується з елементами романтизму, зокрема, у хлоп'ячих мріях про майбутнє. 

Зростання дівчини Настусі, хлопця-нафтовика на буровій, їхні ; переживання, формування харак­терів зображено у повістях для старшокласників "А живим — жити" та "На перехресті". Олександр Ковінька відзначав Бабанського, як "чудесно талановитого новеліста, повістяра", але для декількох по­колінь він все ж залишається, на­самперед, дитячим письменником, казкарем, добрим і веселим. 

Читачі й критики одностайні в тому, що світлі, теплі, мудрі казки змушують думати не лише дітей, а й батьків, яким не байдуже, ким вирос­те дитина — працелюбною Бджілкою чи лінивою Бабкою-вертухою. 

Характерно, що письменник зма­лював не тільки позитивних, а й нега­тивних героїв, таких мало, але вони є і можуть вирости ледарями, грубіяна­ми, хвальками. Його метою було до­помогти юним читачам побачити се­бе збоку і виправитися, доки погані риси не укорінилися у дитячих харак­терах. 

Окремо хочеться сказати ще про одну книжку П. Бабанського з промо­вистою назвою "Славна моя Полта­ва". Не одне покоління юних пол­тавців пізнавало історію, культуру, пам'ятні місця рідного міста з цього чудового видання, написаного не­байдужою людиною, письменником, залюбленим у рідний край. 

Пилип Дмитрович і на роботі опікувався молодими журналістами, які тільки-но прийшли в редакцію з університету. Його учнями, зокрема, були майбутні редактори обласних газет Леонід Кізь і Павло Клименко. Багато років Бабанський керував мо­лодіжною літературною студією при редакції газети "Комсомолець Пол­тавщини". Пилип Дмитрович у Пол­таві був авторитетним журналістом, письменником, знали його твори і в багатьох республіках колишнього Ра­дянського Союзу, окремі з нй)Гбули перекладені вірменською, казахсь­кою, литовською, російською мова­ми. Здоров'я колишнього фронтово­го офіцера було підірване війною, 4 жовтня 1994 року Пилипа Дмитрови­ча не стало. Похований він у с. Розсошенцях.