З ІСТОРІЇ СВЯТКУВАННЯ УКРАЇНЦЯМИ НОВОГО РОКУ

В Україні традиція новорічного святкування має складну історію. Наші прадіди за різних часів святкували Новий рік у різні пори року: у березні, у вересні, у січні. 

Про святкування Нового року в язичницькі часи немає відомостей у жодних історичних джерелах. Але відомо, що у давніх слов’ян, як і в інших народів, він був цілком весняним. Це пов'язано було з початком відродження природи та землеробських робіт. З прийняттям християнства та впровадженням юліанського календаря офіційно Новий рік було встановлено 1 березня, що за церковними переказами відповідає даті творення світу. З періодичних видань відомо, що осінній Новий рік (1 вересня) офіційно існував у Києві з 1409 по 1700 роки. Таке рішення було мотивовано тим, що перша проповідь Ісуса Христа відбулась під час іудейського свята жнив з 1 по 8 вересня. В ці дні кияни вистеляли підлогу пахучою травою, готували спеціально обраний сніп жита або пшениці, певним чином обв'язували його у вигляді дерева. Називали його «Дідухом». Після 1700 року по всій території сучасної України встановилася традиція святкування Нового року 1 січня. Запозиченна вона була російським царем Петром І в країнах Європи. За його указом вводилось святкування Нового року з прикрашеною ялинкою, з привітаннями. 

Але ставити ялинку в українських селах не було прийнятим звичаєм. Серед слов'янських народів ялина не завжди користувалась популярністю, вважалась деревом хвороб, колючі гілки асоціювались у них з негативнимии явищами. Український етнограф С. Килимник у своїй книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (Т.1, с. 22) дослідив, що ялина – дерево, яке поширене в північних регіонах, де люди займались мисливством,
рибальством. Для них це дерево було символом, багато значило. Для українських почувань це дерево нічого не значило, і до прийняття християнства «святим», або улюбленим деревом був дуб. Під ним наші предки молились, скликали віча, вирішували різні проблеми. Улюбленими, шанованими були береза, калина, верба. І, звичайно, у наших предків панував відвічний звичай ставити «Дідуха». 

Українці довго не сприймали як обов’язковий ритуал ставити ялину. У спогадах про Київ 18-19 ст. і навіть на початку 20 ст. ялину не ставили, особливо в бідних сім'ях. Її виставляли поодиноко у вітринах магазинів, в навчальних закладах, на вулиці, а також в заможних сім'ях. З середини 30-х років ХХ ст. відновилась традиція святкування Нового року з найголовнішим його символом – зеленою, пухнастою, святково вбраною ялинкою. 

Сучасним ялинковим прикрасам передували розвішані на ялинці яблука, горіхи, фрукти, пряники, свічки. Це символізувало достаток, родючість, світло і сонце. Відомо, що в середині 19 ст. в Україні іграши були зроблені з пресованого картону, паперу, тканини, пап'є-маше. До середини 50-х рр. 20 ст. були популярні ватні іграшки. Пізніше тематика іграшок відображала різні події, наприклад, освоєння Півночі, політ в космос, тощо. У 70-х рр. з’явилась традиція прикрашати верхівку ялини великою іграшкою – п’ятикутною зіркою. Раніше традиційною була Віфлеємська зірка. Сьогодні популярні прозорі скляні іграшки, іграшки із соломи, з українським орнаментом. Особливо популярні авторські іграшки, виготовлені власноруч. 

1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 3-х кн., 6 т. / С. Килимник – К. : Обереги, 1994. 
2. «Дідух» чи «Ялинка» // Українська родина. – 2016. – № 7-8. – С. 42-43. 
3. Пономаренко, Л. Святкування Нового року /Л. Пономаренко // Країна знань – 2009. – № 9-10. – С. 56-57. 
4. Понятишин, Н. Стародавні українські традиції зустрічі Нового року / Н. Понятишин // Українське слово. – 2016. – № 50 (14-20 груд.). – С. 15. 
5. Святкування Нового року в Україні // Наука і суспільство. – 2016. – № 1-2. – С. 57-59.