ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ПИСЬМЕННИЦЮ, ЛАУРЕАТКУ МІЖНАРОДНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА АЛІНУ КОНОТОП

Аліна Конотоп

Аліна Конотоп народилася 22 жовтня 1987 року в селі Липове Глобинського району Полтавської області. Закінчила Святилівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. (Глобинського р-ну). У 2010 р. закінчила Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка. За професією вчитель української мови і літератури та світової літератури. Редактор освітніх та літературних видань. Працювала у Великокринківській ЗОШ І-ІІІ ст. вчителем зарубіжної літератури. Заміжня, має двох доньок.

В 2016 році Аліна Конотоп здобула Міжнародну премію імені Олеся Гончара у номінації "Публіцистика".

Письменницю надихало на написання саме життя, бо все брала з нього, подібні ситуації були в неї, в її мами, бабусь, подруг. Свою творчість відносить до постфемінізму, бо фемінізм, на її думку, вже віджив своє (повертаємось до витоків). "Жінка має лишатися жінкою, слабкою, ніжною, вродливою, мудрою (іноді хитрою), а не тягти все і будинок, і поза ним на собі, хоча це не завжди виходить. Їй потрібна міцна опора в житті – чоловік. Все має бути так, як створила природа. У кожного в житті своя роль, але найкраща – роль щасливої людини" – говорить Аліна Конотоп.

Питання долі жінки в суспільстві завжди привертало увагу митців. Про радості й печалі жіночого життя йдеться у книжці авторки Аліни Конотоп "Жінка на українських просторах". Ця книга – перша у творчому доробку авторки. Книжка перша, а пише ще зі школи, а взагалі працювала над книжкою більше року. Авторка описує життя сучасної української жінки.

Кожна жінка, яка її прочитає, зробить для себе певні висновки. З чимось погодиться, з чимось не погодиться. Правда, можливо, дещо перебільшена, можливо, дещо, саркастична, але таке життя, яке воно є.

Аліна Конотоп захоплюється творчістю сучасних авторок-феміністок Лади Лузіної, Оксани Забужко. Та свою позицію в описі життя жінки сама називає "недофемінізмом" – розуміння важливості гармонії у стосунках між чоловіком і жінкою. І радить прекрасній половині бути більш жіночнішою.

Роль жінки в українському суспільстві направду унікальна. Ми не є войовничими амазонками чи покірними служницями. За єством своїм жінка-українка – маніпулятор, майстерний, такий, що українському чоловіку приємний.

Незважаючи на те, що голова родини в українській традиції завжди чоловічого роду, жінка є сірим кардиналом, якому чоловік хоче догоджати. Так працює наша українська любов: вона визнає його авторитет, він – дарує їй право останнього слова.

Аліна Конотоп у своїй книзі "Жінка на українських просторах" відвела українці роль коняки. Зробила це прямо, без метафор та інших літературних вуалей, так і написала: "Жінка на українських просторах – коняка". Це і перше речення, і, власне, лейтмотив книжки. Дуже видається на крик душі загнаної жінки-рабині, яка, зрештою, недалеко відскакала від тих, кого повчає й критикує.

І проблема не в тому, що українська жінка – коняка, а в тому, що сама впряглася в збрую, яка їй не до статі.

Як пише сам автор, правдиво та самокритично: "Нічого нового я не відкрила, може, трохи прикрасила і зовсім налякала незаміжніх! Життя у шлюбі – не страшне, воно схоже на життя в СРСР, коли жили заради ідеї, а працювали на благо Батьківщини. Так і в сім'ї: живеш заради ідеї благополуччя, працюєш на благо родини і віриш у світле майбутнє!"

Цінність цієї книги в тому, що вона на часі й розповідає про жіночу проблему в Україні ХХІ століття, відображає ситуацію "недофемінізму" в нашій державі: коли штани жінці вже носити можна й гроші заробляти треба, а хатні обов'язки ще досі не поділені 50/50. Бути жінкою нелегко, а бути жінкою в Україні вдвічі важче. В нашому суспільстві ще залишилося стереотипічне мислення минулих поколінь. "Сім'я – чоловік і діти – і є справжнє покликання жінки. Та кожна з нас мріє стати домогосподаркою, прибирати, готувати, мити, прати…"

Кожна коротка розповідь говорила щось поміж рядками, а якби там у кінці ще й були висновки чи якесь моралізаторство, то ці оповідання можна було би спокійно назвати "безалегоричними байками в прозі" чи то пак "притчами".

І жити стане легше. Бо жоден чоловік такої жінки не омине: і в двері пропустить, і місце в транспорті запропонує, і допоможе. Ось в чому наша сила, а їх слабкість. Бо ми з чоловіками, як день і ніч, як Сонце і Місяць, як людина і повітря... І до чого той фемінізм, я вже й не пам'ятаю.