ЦМОКАЛЕНКО ДМИТРО ГНАТОВИЧ

ЧМОКАЛЕНКО Д. Г.

заслужений працівник культури України, видатний прозаїк і публіцист, член спілки письменників СРСР з 1952 року, меценат газети "Зоря Придніпров'я".

Народився 25 вересня 1922 року в селі Бетяги Глобинського району в родині селянина-бідняка.

Навчався Дмитро найкраще серед своїх братів. Найбільше його вабила література. Мабуть, не було в шкільній бібліотеці такої книжки, яку б він не прочитав. Після закінчення Великокринківської середньої школи почав працювати літ. працівником та відповідальним секретарем редакції районної газети "Більшовицька перемога". Саме в цей час почав друкувати свої твори у газеті.

У серпні 1941 р. був призваний до лав Червоної Армії. Пройшов нелегкими дорогами війни до Перемоги, мав тяжкі поранення. За військові подвиги та сумлінну працю його було нагороджено двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, двома орденами "Знак Пошани", двадцятьма медалями, двома Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР. Демобілізований у червні 1945 року з посади командира батареї у званні старшого лейтенанта. 

Після війни закінчив курси газетних працівників, а в 1951 році закінчив вищу партійну школу при ЦК Компартії України. Працював на журналістській та видавничій роботі у редакціях районного, обласного та республіканського рівнів. У перші післявоєнні роки Д. Цмокаленко виступав як літературний критик.

У різний час очолював видавництво "Каменяр", працював у редакціях "Зоря Комунізму" Великокринківського району, "Радянська волинь", "Радянська Україна", журнал "Жовтень". З 1963 року Дмитра Гатовича призначають головним редактором газети Спілки письменників України "Літературна газета". З 1963 року – заступник завідуючого відділом культури ЦК Компартії України, в 1972-1984 рр. – перший заступник голови Держкомвидаву.

Дмитро Цмокаленко автор книжки оповідань і нарисів "Зірниці над Дніпром" (1952), "Шахтарська сторона" (1954), "Право на дружбу" (1956), повістей "Суворе повноліття" (про події 1941-1943 рр. на території району) видана в 1959, 1964, 1972, 1982 роках, кіноповість "Суддями будемо ми" (1961); збірки новел і памфлетів "Таємниці далеких берегів" (1965) за яку у 1965 році письменника удостоєно премії імені Ярослава Галана.

Помер 20 листопада 2007 року.

Література:

1. Дмитро Цмокаленко : [некролог] // Літературна Україна. – 2007. – 20 груд. – С. 2.
2. Письменник від народу : [уродженець с. Бетяги Глобин. р-ну Д. Г. Цмокаленко] // Сорокопуд І. О. Великі Кринки та великокринківці. – Полтава, 2011. – С. 297-300.
3. Убийвовк Л. 85 років від дня народження. Цмокаленко Дмитро Гнатович / Л. Убийвовк // Край. – 2007. – №41 (верес.). – С. 20-21.
4. Цмокаленко Дмитро Гнатович : [нар. в с. Бетяги Глобинського р-ну] // Григор'єв В. Роде наш прекрасний: історія Глобинського району в особах. – Полтава, 2007. – С. 365-366.
5. Цмокаленко Дмитро Гнатович // Письменники України: біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 446.

ГЛАЗОВИЙ ПАВЛО

Павло Глазовий
(30.08.1922-29.10.2004Ї

Павло Глазовий – один з найпопулярніших українських гумористів. Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. 

Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни.

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво».

Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. 
Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Поет який любив веселий здоровий сміх був щасливий від того що пише простим людям. Іскристий гумор поета часто носив характер народного анекдоту. Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. 

РЕКОМЕНДУЄМО КНИГИ:

1. Глазовий, Павло Прокопович. Сміхологія : посібник для всіх, кому любий сміх / П. П. Глазовий. – К. : Дніпро, 1982. – 278 с. 
2. Глазовий, Павло Прокопович. Вибрані усмішки / П. П. Глазовий. – К. : УСГА, 1992. – 141 с. 
3. Глазовий, Павло Прокопович. Архетипи [Текст] : гумор, сатира / П. П. Глазовий. – К. : МАУП, 2003. – 234 с.
4. Глазовий, Павло Прокопович. Гуморески. Старі й нові : книжка для дорослих (іі кілька жменьок дітям) / П. П. Глазовий. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2007. – 336 с. 
5. Глазовий, Павло Прокопович. Веселий світ і чорна книга [Текст] : гумор, лірика, проза / П. П. Глазовий. – К. : Український письменник, 1993. – 366 с.
6. Глазовий, Павло Прокопович. Нові усмішки [Текст] / П. П. Глазовий. – К. : ВУС, 1995. – 63 с. 
7. Глазовий, Павло Прокопович. Сміхологія [Текст] : книжка для всіх, кому любий сміх / П. П. Глазовий. – К. : Дніпро, 1989. – 575 с.
8. Глазовий, Павло Прокопович. Сміхослов [Текст] / П. П. Глазовий. – К. : Газета "Вечірній Київ", 1997. – 304 с. 
9. Глазовий, Павло Прокопович. Школярикам [Текст] : гуморески, баєчки / П. П. Глазовий. – К. : ФОП Стебеляк, 2011. – 232 с.

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

СВЯТО!!!!

ШЛЯХЕТНА ПОСТАТЬ: ВЧЕНИЙ, КРАЄЗНАВЕЦЬ В. Н. ЖУК

Днями доктор історичних наук, професор кафедри педагогіки та суспільних наук ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі", лауреат міської премії імені Самійла Величка Ірина Петренко подарувала нашій бібліотеці свою монографію "Історик Віра Жук (1928–2008): життя віддане науці". Солідна наукова праця (більше 500 сторінок!) побачила світ у Києві.

У монографії досліджується життєвий і науковий шлях відомого українського історика, вченої-болгариста, енциклопедиста, архівіста, педагога, однієї з фундаторів історичної регіоналістики на Полтавщині, кандидата історичних наук, доцента, заслуженого працівника культури України В. Н. Жук.

Ірина Миколаївна з'ясувала, який внесок додала наша землячка в розвиток історичної болгаристики та історичного краєзнавства Полтавщини.

Вона є авторкою (самостійно чи у співавторстві) близько тисячі публікацій (наукових статей, монографій, довідників, довідок, енциклопедичних видань, нарисів, методичних рекомендацій на допомогу викладачам, брошур, а також статей у періодичних виданнях).

Наголошується на тому, що Віра Никанорівна своєю глибокою і активною науково-пошуковою роботою продовжила краєзнавчі традиції Полтавщини та української історичної науки.

У монографії вміщено бібліографічний покажчик праць Віри Жук.

Дослідження розраховане на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та усіх, хто цікавиться історією.

Шановна пані Ірино! 

Бібліотекарі щиро вдячні Вам за співпрацю з нашою бібліотекою (горді з того, що Ви стали її читачкою ще в шкільні роки!). 

Ми популяризуємо серед користувачів бібліотеки, подаровані Вами наукові дослідження на масових заходах, книжкових виставках, вони використовуються викладачами, учнями при підготовці дослідницьких робіт для МАН.

Бажаємо нових злетів і досягнень на Вашому науковому шляху і надіємось на подальшу співпрацю з нашою бібліотекою!

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Героїчні і водночас драматичні і навіть трагічні події останнього часу спонукають приділяти особливу увагу національно-патріотичному вихованню молоді, вихованню національної самосвідомості, громадянської позиції, моральних якостей особистості. 

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Список подає літературу з названої теми, наявну в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Т. Гончара. Для зручності користування ним, матеріал розміщений за тематичними розділами. 

Доповнити відомості з цієї теми, або з інших тем, які можуть Вас зацікавити, пропонуємо звертатись на віртуальну довідку нашої бібліотеки за адресою: Virtdovidka@ukr.net та на блог «Світ бібліографа»: http://polbibliograf.blogspot.com/

Наша адреса: вул. О. Гончара, 25-а

ДО 200-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТЕСИ-ПОЛТАВКИ ОЛЕКСАНДРИ ПСЬОЛ

"І буде варт на світі жить, 

Як матимеш кого любить…" 

… Олександра Іванівна непогано писала

малоросійські вірші.

М. І. Стороженко, історик літератури

Олександра Іванівна Псьол народилася 1817 року в селі Псьолівка, нині – Псільське (Великобагачанського р-ну) в сім'ї небагатого поміщика. Після ранньої смерті батьків разом з молодшими сестрами Глафірою і Тетяною жила у 1830-х – 1840-х рр. у Яготині Полтавської губернії, в маєтку князя Миколи Рєпніна. Закінчила з відзнакою Полтавський інститут шляхетних дівчат (1833 рік).

Особливою сторінкою в житті Олександри та її сестер було знайомство з Тарасом Шевченком. Воно відбулося в Яготині, влітку 1843 року. Літературознавець, доктор філології Леонід Білецький відзначав: 

"Поет обертався в дуже симпатичному колі панночок, висококультурних і освічених, як княжна Варвара [Рєпніна]... в товаристві такої талановитої української поетеси, як Олександра Псьолівна…".

Вірші однієї з перших українських поетес, які дійшли до нас, з'явилися як наслідок її глибоких і щирих почуттів до Тараса Григоровича. Поезії "До сестри", "Три сльози дівочі" відзначаються сердечністю, мелодійністю – рисами, що зближують їх з народною пісенною творчістю.

Шевченко завжди прихильно ставився до поетичного таланту Олександри Псьол. Особливо високо оцінював поезію "Свячена вода". У передмові до проектованого видання "Кобзаря" 1847 року поет писав: "та от Вам "Свячена вода": написана панночкою, та ще й хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода, боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо єй Богу! – не найдете. 8 марта 1847". Подаємо рядки з цієї поезії:

Я бачила: святу воду

В річку виливали,

Щоб свяченої ночами

Люди не топтали.

А кохання вірне, щире – 

Як вода святая,

Бо воно гріхів багато

Із душі змиває.

На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Тараса Григоровича Олександра відгукнулась трьома схвильованими віршами – "Заплакала Україна", "Ой, коли б я голос соловейка мала" і "Віє вітер над Києвом", що були надруковані 1860 р. в альманасі "Хата" під заголовком "Три сльози дівочі".

Поет в одному з листів на волю 29 лютого 1848 року просив: "Пришлите, если имеете, "Свячену воду"; она оросит мое увядающее сердце...". До речі, цей вірш був знайдений серед паперів Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 1850 року. Олександра Псьол була однією з тих співчутливих і добрих жінок, котрі уберігали поета від зневіри в найтяжчі моменти його життя. Вона висловила це у таких рядках:

Та повідай усім людям,

Що за ним жалкують,

Люблять щиро його пісні

Кращих не почують!

Великий Кобзар дбайливо леліяв талант полтавської поетеси і після повернення із заслання сприяв публікації віршів Олександри в українському збірнику "Хата" (1860). 

ЦИТАТА ТИЖНЯ

БАГМЕТ АНДРІЙ ЄВГЕНОВИЧ - ФОЛЬКЛОРИСТ, ПИСЬМЕННИК ТА ЛЕКСИКОГРАФ, ПЕДАГОГ

Андрій Євгенович народився 18 серпня 1887 р. в селі Максимівці Карлівського району Полтавської області в селянській сім'ї. Після закінчення місцевої початкової школи в 1897 р. був писарем і конторським працівником у різних економіях Полтавської та Катеринославської губерній.

У 1909-1913 роках проходив службу в царській армії – служив писарем при Полтавській місцевій бригаді. Після демобілізації працював діловодом у Полтавському реальному училищі.

В 1919 року вступає до Полтавського інституту народної освіти (так тоді називався педуніверситет) і після його закінчення (1924) працює вчителем української мови та літератури в школах та училищах міста Полтави.

Ще до революції Андрій Багмет проживав у будинку для викладачів Реального училища, що по вулиці Пушкіна. А коли одружився з сільською інтелігентною дівчиною Катериною Іванівною та згодом у родині з'явилися дві донечки, з батьком та братом побудував хату недалеко від центру, на тодішній околиці Полтави, між вул. Пушкіна та Пороховою (Ватутіна № 29). На жаль, будинок не зберігся.

Ще студентом Андрій захопився красою і багатством рідної мови, у вільний час записував зразки народної творчості. В 1929 року у Полтаві вийшла друком "Збірка українських приказок та прислів'їв", де він був одним зі збирачів матеріалу та його упорядником. Виступаючи також як прозаїк, друкував у пресі оповідання, вірші, драматичні твори.

В 1938 року вийшов його "Збірник вправ з орфографії" для школярів. Того ж року Андрія Євгеновича запросили на викладацьку роботу в Полтавський педагогічний інститут.

Наш земляк, письменник Дмитро Нитченко, так описує Андрія Багмета: "На взгляд Багмет був високий, стрункий, середньої комплекції, мав сірі лагідні очі, м'який голос, мав довгі вуса, проникливий розум і велику працьовитість. Його світом була мова, література і народна творчість. Він весь час проводив збирання й запис приказок, пісень, прислів'їв тощо". 

55 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ ІЗДРИКА

ЮРІЙ  ІЗДРИК

Один із найдивовижніших сучасних українських письменників. Прозаїк, есеїст, літератор, художник і музикант.

Народився в м. Калуш на Івано-Франківщині. У 1984-му закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював інженером.

У 1989 р. розпочалася історія легендарного журналу — "Четвер", який редагував разом із Юрієм Андруховичем. Кілька років митці працювали над журналом разом. Дружні стосунки Ю. Андрухович та Ю. Іздрик підтримують до сьогодні. 

Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції "Четверга", Іздрик починає активно займатися малярством (1990–1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках.

Постійне метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою, здається, вирішилося на користь останньої. Втім, це не заважає Іздрику, постійно наголошуючи на власному дилетанстві, записати два фортепіанні концерти, брати участь у міжнародних виставках, чи, скажімо, проілюструвати перевидану книгу Андруховича "Екзотичні птахи та рослини".

Про себе Іздрик найчастіше говорить так: "Я людина твердих, майже незламних принцепів, котрі постійно порушую".

Зараз живе і працює у Калуші. Автор повісті "Острів Крк" (1994), поетичної збірки "Станіслав і 11 його визволителів" (1996), романів "Воццек" (1996, 1997), "Подвійний Леон" (2000) і "АМтм" (2004), збірки есеїв "Флешка" (2007), "Таке" (2009), "Underwor(l)d" (2011),  низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства.

ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ ДЕКІЛЬКА КНИГ ЮРІЯ ІЗДРИКА:

1. Іздрик, Юрій Романович. 3 : 1 : Острів Крк ; Воццек ; Подвійний Леон / Ю. Р. Іздрик. - 2-ге вид., стереотипне. - Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. - 320 с. 
2. Іздрик, Юрій Романович. AB OUT : [добірка найновіших віршів] / Ю. Р. Іздрик. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2014. - 235 с. 

НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА КІРЯЧОК (УРОДЖ. ТРИКАШ)

до 35-річчя з дня народження

Майбутня поетка та прозаїк народилася 13 серпня 1982 року в с. Сагайдак Шишацького району Полтавської області.

Закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка в 2005 році. З 2005 року працювала в апараті Полтавської обласної організації НСПУ. 

Учасниця Всеукраїнської наради молодих літераторів (Коктебель, 2005). Лауреатка фестивалю-конкурсу молодих поетів Полтавщини "Поетичні зорі – 2004". Учасниця літературного гурту "Знак чотирьох" та мистецького об'єднання "Сходи".

Поле

Життя прожити – не поле перейти.

Народна мудрісь.

Ми йшли, як ніч. І кожен про своє,

Всміхались по-дитячому, наївно.

І кожен крок писали по слідах

Північні гості, як спізніле диво.

Ми не хотіли грати більше нас,

І битися із тілом ошалілим.

Ішли прощати, як прощають нас

Північні гості за якусь провину.

І у мовчанні здобували час,

Його несли ми своїх долонях.

Бо тільки той перемагає нас,

Хто меншим називається у полі.

Друкувалася в обласній періодиці, збірнику кращих творів молодих поетів Полтавщини "Поетичні зорі – 2004" (Полтава, 2005), альманаху кращих творів учасників Всеукраїнської наради молодих літераторів "Коктебель – 2005: зорі над морем" (Біла Церква, 2006), альманаху молодих полтавських авторів "Острови" (Полтава, 2007, 2008, 2010), антології сучасної жіночої поезії Полтавщини "Вишнева повінь" (Полтава, 2012). 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛІВШІ

Вперше це свято відзначили у 1992 році у Великій Британії. Цього дня лівші усього світу намагаються привернути увагу виробників товарів до необхідності враховуючи їхні зручності, влаштовують різноманітні заходи та змагання.

Чи багато лівшів серед нас?

Точну кількість лівшів, звісно, неможливо порахувати, проте приблизно кожна десята людина — лівша. Кажуть, що серед дівчат в два рази менше лівшів, ніж серед хлопців, а найбільша кількість їх серед близнюків. До речі, вони рідко бувають лівшами одразу обидва: зазвичай, один правша, а другий лівша.

Вчені свідчать, що ця відмінність дійсно суттєво різнить людей, оскільки дві півкулі головного мозку відповідають за різні сторони життя. Права півкуля відповідає за загальне сприйняття та емоційність, тому лівші все сприймають в комплексі, ніби шостим чуттям. Ліва ж — за деталі, за аналіз, тому правші, у яких активна саме права півкуля, більш схильні до логіки. Крім того, зазвичай зв’язок між роботою півкуль у лівшів менш міцний, через те їх підхід до всього більш нестандартний, але їм важче робити прості для інших операції. Є навіть люди, які однаково володіють обома руками — амбідекстри, але їх дуже мало.

Відомі лівші

Юлій Цезар. Видатний римський політик та полководець, який, окрім того, ще був і письменником, талановитим оратором та стратегом. Кажуть, що він міг займатися трьома справами одночасно!

Олександр Македонський. Один з найталановитіших полководців, всю свою фантазію та чуття спрямовував на перемогу у битвах. Завдяки цьому він здолав і кочовиків, і горців, і навіть індійські війська на слонах, яких жодного разу до цього не бачив. Та цікавили його не лише завоювання, а й вивчення географії та інших природничих наук.

Жанна д’Арк. Сільська дівчина, яка стала головнокомандуючого французької армії. її підтримували не лише прості люди, а й досвідчені вояки. Вона стверджувала, що чує голоси святих, проте, чи це так, ніхто не знає. Та головне, що вона допомогла повернути Франції незалежність!

Леонардо да Вінчі. Відомий як художник та винахідник, він також був і музикантом, і взагалі людиною багатогранною. До речі, він першим пояснив, чому небо синє, зробив проект водолазного костюма, предка гелікоптера та автомобіля, ласти тощо. Він був амбідекстром.

Чарлі Чаплін. Кіноактор, режисер, композитор, сценарист... Мало хто зараз не знає відомий образ бродяги, який створив Чаплін. Кажуть, цей жартівник брав участь у конкурсі власних двійників і посів там не перше місце! Він був лівшею і навіть на скрипці грав лівою рукою!

КНИГИ:

Великие левши в истории мира / [сост. Э. Райт ] ; [пер. с англ.]. – [М.] : [Ниола-Пресс], [2010]. – 256 с. 

Ни для кого не секрет, что многие выдающиеся люди, повлиявшие на ход развития истории, начиная с древних времен и до наших дней, были левшами. Среди них - Александр Македонский и Юлий Цезарь, Рамсес Великий и Махатма Ганди, Жанна д'Арк и Наполеон, Исаак Ньютон и Фридрих Ницше, Леонардо да Винчи и Микеланджело, Чарли Чаплин и Генри Форд, Льюис Кэрролл и Марк Твен, Джимми Хендрикс и Пол Маккартни, Рональд Рейган и Билл Гейтс.

Автор раскрывает секреты успеха леворуких людей, которые ему удалось постичь в результате изучения их характеров, деятельности и судьбы, а также место и роль в нашем мире с позиции психологии и истории.

• Лесков, Николай Семенович. Левша : Сказ о Тульском Косом Левше и о стальной блохе / Н. С. Лесков. – К. : Веселка, 1986. – 41 с.

ВИДНОКОЛИ РІДНОГО КРАЮ – НА СКЛІ

2017 року народній художниці України, Анастасії Трохимівні Рак, яку називають українським Матісом, виповнилося б 95 років. Уже три роки, як її немає з нами. 

Народилася вона в сім'ї порівняно заможних селян в селі Васильки у Лохвицькому районі Полтавської області. Сім'я Анастасії пережила Голодомор, прийняла до себе дітей материної сестри, батьки котрих померли від голоду. 

Малювати дівчинка почала з дитинства. 

Перед Другою світовою війною Анастасія вступила до Лубенського педінституту. У 1942 році її, двадцятирічну, забрали до Німеччини на примусові роботи. Працювала на годинниковій фабриці в місті Карлсруе. Після війни закінчила педучилище у Лохвиці, стала вчителювати в селі Ісківці, де зустріла у 1947 році свого майбутнього чоловіка Василя, що був військовим. 

Сім'я переїхала на Далекий Схід і лише в 1960-х повернулася в Україну та оселилася в Кривому Розі. Анастасія пропрацювала там 20 років вихователькою в дитячому садку. Виростила трьох дітей. В останні роки Анастасія Рак мешкала в Києві разом з сином Володимиром, художником, реставратором та співробітником Музею Івана Гончара. 

Майстер-клас з живопису
 на склі у Музеї Івана Гончара (м. Київ)

Діти Анастасії Рак організували її першу виставку, коли їй було 68 років. На Дні української культури в Парижі роботи художниці було виставлено в Музеї людини, виставку було подовжено на вісім місяців, Анастасію Рак запросили провести майстер-клас. Париж їй повернув віру в себе. З 2000 року вона активно почала творити, повторила по пам'яті свої ранні роботи, перейшла від ніжних кольорів до інтенсивніших тонів.
Живопис на склі Анастасії Рак характеризується простотою і глибиною зображуваного. Картини Анастасії Рак зберігаються у Державному музеї українського народного мистецтва, Народному музеї народної архітектури і побуту, музеї Івана Гончара, Державному музеї Т.Г Шевченка, Державному музеї літератури, Запорізькому художньому музеї, у Музеї людини в Парижі.
12 серпня 2017 року, в рамках виставки живопису Анастасії Рак "Зянголом у човні", запрошуємо відвідати авторську лекцію-екскурсію "Таїна творення народної картини на склі" від куратора проекту, старшого наукового співробітника Музею Івана Гончара та художника Володимира Рака. 

Малярство на склі – один із давніх видів народного мистецтва, виникнення і поширення якого в Центральній Україні датують ХІХ століттям. Живопис на склі має власну традицію, характерні особливості і неповторний спадок творів. 

Ви матимете можливість ближче познайомитись із самобутнім мистецтвом живопису на склі та власноруч створити картину у самобутній техніці. 

Вартість майстер-класу – 100 грн. (у ціну включені всі необхідні матеріали). Для участі у майстер-класі треба пройти попередню реєстрацією – https://goo.gl/cbZB9L. 

Якщо ж Ви просто бажаєте стати слухачем лекції, вартість квитка складатиме 30 грн. 

Подія у Facebook – https://goo.gl/z3UE8D

СЛАВЕТНА ХУТОРЯНКА

Софія Ротару

70 років Софії Ротару

Софія Михайлівна Ротару – радянська та українська естрадна співачка молдавського походження. Народилася 7 серпня 1947 року в пісенному Буковинському краї – у селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в сім'ї бригадира виноградарів Ротару Михайла Федоровича та Олександри Іванівни. З дитинства майбутня зірка допомагала мамі та старшій сестрі Зінаїді по господарству, а також виховувала молодших братів та сестер - Анатолія, Євгена, Лідію і Ауріку. У юності займалася в драмгуртку, спіала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах. Закінчила Чернівецьке музичне училище та Кишинівський державний інститут мистецтв. 

У 1971 році режисер Роман Алексєєв зняв музичний фільм "Червона рута", де Софія Ротару зіграла головну роль. Картина викликала величезний резонанс, після виходу співачка отримала роботу в Чернівецькій філармонії і створила свій ансамбль "Червона рута". Разом з композитором Володимиром Івасюком був написаний ряд пісень, у фольклорному стилі та інструментальної манерою виконання. Ротару швидко прославилася на Україні. Почала низка концертів по країнах зарубіжжя.

Народна артистка Української та Молдавської РСР, лауреат премії ім. Островського, Ленінського комсомолу, ім. К. Шульженко, "Овація", багатьох музичних міжнародних конкурсів — Софія Михайлівна визнана "Людиною XX століття", "Кращою українською естрадною співачкою XX століття", "Золотим голосом України". Нагороджена орденами "Знак пошани", "Дружби народів", "Св. княгині Ольги", "За заслуги перед Вітчизною" та іншими нагородами. Вона — Почесний громадянин Автономної Республіки Крим та міста Чернівці. 

У серпні 2000 р. відкрився офіційний веб-сайт співачки http://sofiarotaru.com/ru

Сьогодні Софія Михайлівна Ротару продовжує активну гастрольну та творчу діяльність, бере участь у концертах і телепрограмах.

ЛІТЕРАТУРА:

1. "Песня остается с человеком ... " : [9 августа исполняется 55 лет Софии Михайловне Ротару ] // Читаем, учимся, играем. – 2002. – Вип.4. – С. 36-39 
2. Орлова, Є. Жінки в історії українського мистецтва / Є. Орлова // Мистецтво в школі (музика, образотворче мистецтво, художня література). – 2011. – № 3. – С. 2-6 
3. Раззаков, Федор Ибатович. Пугачева против Ротару. Великие соперницы / Ф. И. Раззаков. – М. : ЭКСМО, 2011. – 544 с. 
4. Раззаков, Федор Ибатович. София Ротару и её миллионы / Ф. И. Раззаков. – М. : Алгоритм, 2012. – 384 с. 
5. Тенденції розвитку української естради // Музична школа. – 2017. – № 97. – С. 44-51

ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ:

• Ротару Софія Михайлівна [Електроний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : [сайт]. – Текст. дані. – [Б. м.], 2016. – Режим доступу: http://bit.ly/2vij97u (дата звернення: 01.08.2017). – Назва з екрану. 
• Софія Ротару. Біографія [Електроний ресурс] // Українські пісні : [сайт]. – Текст. дані. – [Б. м.], 2003-2017. – Режим доступу: http://bit.ly/2hjlTwn (дата звернення: 01.08.2017). – Назва з екрану. 
• София Ротару [Електроний ресурс] // VIVA! : [сайт]. – Текст. дані. – [Б. м.], 2008-2017. – Режим доступу: http://viva.ua/stars-bio/sofiya-rotaru (дата звернення: 01.08.2017). – Назва з екрану.

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО

ІСТОРІЯ ПОЛТАВИ В НОВИХ НАЗВАХ ВУЛИЦЬ

Перший випуск біобібліографічної подорожі пропонує розповідь про вулиці Полтави, які під час декомунізації перейменовано, та на честь кого вони названі. А це – полтавці та люди, які причетні до нашого краю, присвятили своє життя, творчість, подвиги та діяльність нашому краю та прославили його на весь світ. Відомості про кожного з них доповнюються списком додаткової літератури. Цей випуск розповідає про 27 перейменованих вулиць, а в наступних випусках буде продовження. До нових зустрічей! Видання не є вичерпним, адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям та всім, бажаючим більше знати про тих, чиї імена носять вулиці Полтави.

Історія Полтави в нових назвах вулиць : біобібліографічна подорож / уклад. О. Г. Радутна; Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2017. – 56 с.

РОЗПОВІДІ ПРО НАЙВІДОМІШИХ СЛІПИХ ЛЮДЕЙ

Те, що деякі з них були сліпими, не всі навіть знають, Але ці люди своїми діями змогли змінити той світ, який вони і бачити не могли. Хоча і були сліпими, вони все одно змогли володіти справжнім баченням.

Луї Брайль. Сьогодні кожна сліпа людина має можливість читати. Дякувати за це треба Луї Брайлю. Народився він у 1809 році у французькому містечку Кувре. У трирічному віці хлопчик зайшов до майстерні свого батька і поранився інструментом. Травма виявилася фатальною, результатом важкої хвороби стала сліпота. У ті часи для сліпих було досить мало можливостей, от батьки й віддали хлопчика у звичайну щколу. Там йому довелося вчитися, спираючись виключно на свою пам'ять,а не на читання і занотовування. У 1819 році Брайль отримав стипендію у французькому королівському інституті для сліпих дітей. Там підліток почав розвивати систему тиснених символів, засновану на військовій стратегії зв'язку. Її використовують солдати, щоб спілкуватися в темряві.

У 20 років Луї зміг розробити абетку для сліпих на основі шести точок коду. Завдяки систелі Брайля тепер всі сліпі можуть читати за допомогою пальців.

Клод Моне. Ця людина стала одним із найвпливовіших діячів мистецтва, ставши лідером руху імпресіонізму. Народився у Парижі 1840 року. З раннього віку Моне був бунтарем, проводячи весь вільний час не в класі, а на вулиці, створюючи ескізи природи. Пізніше він вступив до знаменитої художньої школи, Швейцарської Академії, де вивчав мистецтво живопису в жанрі пейзажу. Тоді Моне познайомився з деякими своїми художниками-однодумцями, зокрема з Ренуаром і Пісарро. Вони стали ядром руху імпресіоністів, нового руху в живописі. Цей тип мистецтва підносив світло, рух та емоції над реалізмом. Стиль Моне ґрунтується на складних коротких мазках і контрастних крапках. Зблизька картини виглядають досить хаотично. Але

ЗНАЙ НАШИХ: КРЕАТИВНА ПОЛТАВКА ТЕТЯНА ТЕРЕН!

Переможцем конкурсу на посаду директора державної установи "Український Інститут книги" конкурсна комісія обрала Тетяну Олександрівну Терен, уродженку с. Лютенські Будища Зіньківського р-ну Полтавської області. 21 липня 2017 року міністр культури України Євген Нищук підписав з нею контракт.

До речі, згідно запропонованого Тетяною Олександрівною проекту розвитку установи, Інститут книги за допомогою промоції і медіа ресурсу має активно пропагувати українські бібліотеки не як книгозбірні, а як сучасні хаби ( у переносному значенні – "центри діяльності"). 

Терен Тетяна Олександрівна

Українська журналістка, кураторка книжкових проектів та літературних програм.

Народилася 1986 року. Закінчила відділення журналістики Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Працювала в літературному журналі, ведучою книжкової програми, керівницею прес-офісу видавництва, редакторкою на телебаченні та в інтернет-виданні.

Друкувалася на сторінках видань "Україна молода", "День", "Високий замок", "Український тиждень", "Українська правда", Harper'sBazaar Ukraine та інших.

З 2013 року стала шеф-редактором проекту про бібліотеки "Простір ідей".

Упорядниця книги "Літопис самовидців. Дев'ять місяців українського спротиву" (2014).

Авторка двотомної антології інтерв'ю з письменниками "RECвізити" (2015,2017).

Кураторка та співавторка проекту "Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою" (2017).

2017 року курувала Українську програму та фокус-тему фестивалю "Книжковий Арсенал".

Живе в м. Києві.

Терен Тетяна

Шановна пані Тетяно!

Працівники Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара щиро щиро вітають Вас з перемогою у конкурсі. Ми горді з того, що Ви наша землячка, що Ваша творчість гідно поцінована в Україні, що Вам довірена особлива місія – очолити нову державну установу, яка (маємо надію!) вплине і на розвиток бібліотек у державі. Бажаємо Вам великих успіхів на новому поприщі!