 |
| Наталя Баклай |
Ти не кажеш мені про нього,
А я знаю – тобі болить.
Не люби, дитино, чужого,
Бо чужого треба ділить.
Не пускай його до порогу,
Не проси його до розмов.
Не люби, дитино, чужого –
Доведеться красти любов.
Не проси ту любов у Бога,
Не спіши її перейнять,
Не люби, дитино, чужого,
Бо украдене – не сховать.
Не повторюй мої тривоги,
Тобі краще того не знать.
Не люби, дитино, чужого,
Бо чуже – колись віддавать.
Гріх тебе покинуть, гріх – любить.
Хай підкажуть мудрі, що там чути?
І без тебе вже мені не жить,
І з тобою вже мені не бути.
Кине осінь картами в траву,
Як ворожка, гляне прямо в очі.
І боюсь сказать тобі «люблю»
Й «не люблю» вже говорить не хочу.
Стогне сумом на вітрах душа,
Стука до твого вікна, як гілка.
Я тобі – ні рідна, ні чужа,
Нам обом – ні солодко, ні гірко
Ото у віршах тільки й відлюблю,
А у житті любить тебе не вмію.
В кострищах долі – дні перепалю,
В решетах щастя – ночі перевію.
Лишу собі неспокій і журу,
Солодку муку і гніздо порожнє,
Твою неправду й нелюбов твою,
Й пробачу все, що пробачать не можна.
В долонях світу так і відгорю,
В твоїх очах спинюсь і занімію.
Ото у віршах тільки й відлюблю,
А у житті – хотіла, та не вмію.
Оце і все. І ми уже – чужі...
Душа дійшла до краю – як до прірви.
Спіткнулася любов моя на лжі
І зализала рани, й заніміла.
ЖУРАВКА
Була журавкою, а стала – журавлицею.
Була коханою, а стала – нічия.
Жура... Жура... Отам, поза криницею,
Жура... Жура... Коли без журавля...
Осіннє сонце на обніжок падає,
Осінній промінь вже не припіка.
Жура... Жура... Коли ніщо не радує,
Жура... Жура... Коли душа згірка.
Якби вернулось – розігнала б хмари,
Якби змогла – то як би берегла!
Жура... Жура... Коли немає пари.
Жура... Жура... Коли вона була...
Згасає день, і вечір вже для споминів.
Згадати є що... Ні з ким говорить...
Жура... Жура... Коли одна за комином.
Жура... Жура... Коли й журба болить...
Немає коментарів:
Дописати коментар