АРХИП ТЕСЛЕНКО

15 березня 2017 року нашу бібліотеку відвідав сучасний український письменник, якого вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалі Степан Процюк із Івано-Франківська. 

Степан Процюк написав понад 20 книжок, однією з його книг є "Чорне яблуко: роман про Архипа Тесленка", про письменника уродженця с. Харківці Лохвицького повіту Полтавської губернії.

"Чорне яблуко" – драматична і зворушлива історія платонічного кохання Архипа Тесленка. 

"Тесленко – наймолодший класик у нашій літературі, – каже автор. – Він помер 29-річним у рідному селі Харківці на Полтавщині. Може, і жінки не знав ніколи. У романі є лінія про платонічне кохання. Вона займає половину твору. Казали, він любив одну селянку. Також описав його дитинство, стосунки з батьками, перебування у в'язниці, повільне вмирання. Показав його мучеником за правду, дуже тонкою і вразливою людиною".

Архип Тесленко народився 1882-го. Через "політичне вільнодумство" два роки провів у тюрмах на Півночі Російської імперії, де підірвав здоров'я. Писав оповідання про нужденне і безправне життя селян. "Матеріалу про життя письменника мало, – продовжує Процюк. – Дослідив усе, що міг – монографії, його листи, спогади, звертався до краєзнавців. Діставав найменші деталі. Від них і відштовхувався. Почав писати роман у березні. Регулярно займався ним протягом 9 місяців. Зараз, по закінченні роботи, відчуваю спустошення, депресію. У мене магічно-романтичний спосіб мислення. І про таких же письменників писав. Коли працював – це було відтворюванням чужої енергії, тоді не відчував порожнечі".

Наші любі читачі, якщо Ви хочете почитати цю книгу!? "Чорне яблуко" можна знайти в нашій бібліотеці, також у Секторі краєзнавчої літератури та бібліографії можна знайти інформацію про Архипа Тесленка. Далі подається матеріал про нього, який є в наявності в бібліотеці.

Біографія Архипа Тесленка

Народився Архип Юхимович Тесленко 2 березня 1882 року в селі Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в родині підписаря. Батько, Юхим Якимович, був інвалідом і не міг виконувати важкої селянської роботи; знав трохи грамоти, напам'ять часословець і переказував щосвята людям. Мати, Явдоха Сидорівна Строй, – жінка лагідна, добра, наділена природним розумом і вмінням цікаво, образно розповідати; знала безліч казок, приповідок, пісень. Довго наймитувала в поміщицьких економіях. Успадкувавши невеличкий шматок землі, клуню і садок, оселилася в с. Харківцях – найкращому в повіті селі.

Любляча мати хотіла кращої долі для сина, то й віддала його в однокласну церковнопарафіяльну школу, яку він успішно закінчив (1894) і вступив до харківецької церковно-учительської школи. Малий Тесленко виявив неабиякий хист до науки і до красного письменства. Під впливом маминих пісень і казок він складає байки про однокласників.

Читає багато, переважно релігійної літератури. Не все в ній було йому зрозуміло. Тоді звертався до своїх наставників. Та замість відповіді чорносотенець-законоучитель виключає хлопця зі школи (1898) за «вільнодумство» і «безбожність».

16-літній юнак залишається на узбіччі життя: починаються страшні злигодні й поневіряння; поховано мрію про освіту, втрачено надію влаштуватися на вчительську роботу. Щоб не бути зайвим ротом у родині, він звертається до дядька по матері Григорія Строя, щоб той пособив отримати місце в Маріуполі, за що обіцяв бути вдячним все життя – безрезультатно.

На початку 1899 року він знайшов місце волосного писарчука у Лохвиці. Високомірство, хабарі остогидли юнакові, він кидає писарчукування й 12 серпня цього ж року переходить у контору повітового нотаріуса Ф.І. Кисловського. Проте й тут довго витримувати наругу, знущання Кисловських, особливо примхи Кисловської, А. Тесленко був не в силі. Найгірше дошкуляло переслідування за читання книжок. А читав він дуже багато, недосипаючи ночами. Свої враження від побаченого, пережитого пробує занотувати віршами російською мовою («С праздником!», «С душой, полной смиренья»).

3 серпня 1901 року Тесленко виїжджає на станцію Долинську Південно-Миколаївської залізниці – вчитись на залізничного телеграфіста. Читання ночами при слабкому світлі дали свої наслідки, виявлені через чотири місяці перевіряючим лікарем: «слабість на очі», що стало причиною його звільнення. Голодний, обірваний і босий, Тесленко повертається до батьків. Допомагає їм, водночас продовжує підготовку до екзамену на право вчителювання. Тут сходиться з місцевим учителем, з бібліотеки якого бере книжки українських і російських авторів, недоступних йому до цього часу. Розмови з учителем, прочитані книжки, живі спостереження життя пробудженого народу формують світогляд А.А. Тесленка, напрям якого відбився в його віршах: «В моем жилище», «Нищий», «Как мучительно терзаться» та ін.

Під упливом «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя Тесленко пише етнографічно-побутовий нарис «Ночь на Ивана Купала в с. Харьковцах» і лірико-публіцистичний роздум «На досветках» (1902). Знайомство з Миколою Дьяковим – режисером аматорського театру в Лохвиці, допомогло йому обрати сферу діяльності – громадсько-культурну ниву. За прикладом Лохвицького драматичного гуртка, Тесленко організовує аматорський гурток у Харківцях. На початку липня 1903 року він просить дозволу в комісії з організації народних розваг при Народному домі на постановку вистави «Невольник» М. Кропивницького. Кошти від вистави пішли на користь погорільців із Харківців. Вистава відбулася 17 серпня і мала великий успіх, значною мірою блискучій грі А. Тесленка у головній ролі сліпого Степана.

Під впливом драматургії І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького Тесленко пише для Харківецького аматорського театру п’єсу «Горобина ніч» (втрачену згодом) і «Не стоїть жить» (п’єса на 5 дій, українською мовою). Останню він посилає на суд М. Кропивницькому. Кропивницький, як свідчить лист-відповідь, відзначивши талант Тесленка, вказав на прорахунки п’єси початкуючого драматурга.

Підтриманий М. Кропивницьким, А. Тесленко активізує свою громадсько-культурну діяльність: бере участь у розвитку культурно-освітніх земських заходів, стає одним із організаторів та активних членів «Селянської спілки», веде агітаційну роботу серед селян, поринає у бурхливі події 1905 року. Разом з робітником Пимоном Бурдою Тесленко поширював революційні ідеї, читав бідноті заборонену літературу. За це в 1905 році був заарештований. Хоч просидів у в’язниці недовго, гоніння й переслідування не заінчилися.

На цей час А. Тесленко написав п’ять оповідань («Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мати», «Дід Омелько»), що склали рукописну збірку, і на початку червня 1905 року повіз її в «Киевскую старину». Редактор В. Науменко відмовився їх друкувати, вважаючи «невиразними, невиробленими», до того ж написаними «мовою поганенькою». Рукопис збірки потрапив до Б. Грінченка, на той час редактора «Громадської думки», який мав протилежну Науменковій думку про оповідання невідомого письменника. Опублікувавши їх 1906 року, він познайомив читачів з новим письменником.

14 грудня 1905 року Тесленко бере участь у революційному виступі лохвицьких робітників, ремісників та селян. Під час заворушень загін драгунів поранив 9 селян, троє з яких померли.

Архип Тесленко залишає село, їде до Києва – без паспорта, грошей і знайомих. Нестерпно важкою була для нього та зима, адже щодня доводилося думати, де переночувати наступну ніч. Майже півроку змушений був тулитися по різних нічліжках. Деякий час мешкав у приміщенні редакції газети «Громадська думка», фактичним редактором якої був Б. Грінченко. Переживаючи неправду, лихо, співчуваючи людському горю пише оповідання «Любов до ближнього», «У схимника», «У городі», «Наука». Борис Грінченко опублікував їх у київських газетах «Громадська думка» та «Рада» (1906). Для переслідуваного письменника ці публікації були єдиною відрадою.

24 жовтня 1906 року Тесленка знову заарештовують. Згідно зі сфабрикованим громадським присудом разом з іншими 15 селянами письменника мали вислати на два роки до Вологодської губернії, однак слідство в справі його участі у лохвицьким грудневих заворушеннях 1905 року ще не завершилося. З лохвицького арештантського будинку його переводять до гадяцької, а потім миргородської тюрми. Нарешті за розпорядженням міністра внутрішніх справ А. Тесленка висилають до села Бісерово Глазовського повіту Вятської губернії. Хворого письменника висилають етапом через через московську Бутирську тюрму і Ярославський централ на північ. Проте не встиг він прибути на місце заслання, як у жовтні 1908 року його повернули до м. Лубни на Полтавщині, де знову слухалася справа про лохвицькі події. На суді письменника було виправдано, але його знову висилають на північ відбувати до кінця строк заслання. Знову допити, етапи, тюрма, в якій просидів А. Тесленко весь 1907 і 1908 роки. Далі хвороба на тиф та плеврит.

Тільки на початку 1909 року Тесленко, виснажений і хворий, повертається до батьківської хати. Не застав нікого з колишніх друзів та однодумців. Вороги-донощики продовжують переслідувати письменника, намагаючись знову вислати його подалі від рідних місць.

З вересня по травень 1910 року у київських газетах публікувались дописи А. Тесленка (під псевдонімом «Селянин»): «Демократи», «На селі», «Тюрма», «Грабіж», «Малюнок селянського життя», «Комета», «Скрутне становище» і три кореспонденції під одним заголовком «С. Харківці, Лохвицького повіту (на Полтавщині)». І в публіцистиці Тесленко залишається художником.

На початку січня 1910 року померла мати письменника – єдина опора і порадниця знемагаючому від туберкульозу письменникові. Тепер Тесленкові потрібно було щодня думати, як жити. З листів письменника до М. Грінченко постає гнітюча картина фізичних і моральних страждань в останні місяці життя.

Смертельно хворий Тесленко живе з калікою-батьком у холодній хаті не тільки без ліків, а інколи й без шматка хліба. На прохання Грінченків записує весільний обряд («Харківецьке весілля»), місцеві ліричні пісні, колядки, щедрівки, новорічні «посівальні» побажання, петрівчані пісні. На жаль, ці записи десь загубилися.

Тесленко відчуває подих смерті. Знесилений, розбитий морально і фізично, він переносить свій настрій і на художні твори: «Поганяй до ями!», «Немає матусі», «Прощай, життя!», «В тюрмі», «На чужині», «Що б з мене було?», «В пазурях у людини», опублікованих у київських періодичних виданнях, переважно в «Раді».

Та здоров’я його підірване, організм виснажений до останньої межі. 28 червня 1911 року на 29-му році життя Архип Тесленко помер від туберкульозу. Похований у с. Харківцях.

Література:

А. Тесленко. З книги життя. Оповідання // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С. 119–120.

Архип Тесленко (1882-1911) // Ковалів Ю. Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. – К., 2013. – Т. 2. – С. 189–199, 487–489.

Ахмедова Ю. Психофізіологія укр. дитини в реалістичній прозі кінця XIX ст. : [в т. ч. в малій прозі А. Тесленка] / Ю. Ахмедова // Українознавство. – 2011. – № 2 (39). – С. 149–153.

Дорошенко А. Палке серце народолюбця / А. Дорошенко // Зоря Полтавщини. – 2012. – 14 берез. – С. 1.

Кучинський М. Страчене життя Архипа Тесленка : [Архип Юхимович народився 2 березня 1882 р. у с. Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині] / М.Кучинський // Історичний календар 2001. – К., 2001. – С. 254–256.

Лазанська Т. І. Тесленко Архип Юхимович (02.03.1882, с. Харківці Полтав. губ. – 28.06.1911) – письменник / Т. І. Лазанська // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2013. – Т. 10: Т – Я. – С. 74–75.

Малик М. 95 років від дня смерті Тесленко Архип Юхимович : [02.03.1882–1911), народ. в с. Харківці Лохвицького р-ну] / М. Малик // Край. – 2006. – №26 (черв.). – С. 20–21.

Мороз Л. Тесленко Архип Юхимович / Л. Мороз // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. – К., 2015. – Т. 6. – С. 243–244.

Потькало О. Автограф Олеся Гончара : [залишений під час відкриття музею укр. письменника А. Тесленка в с. Харківці Лохвицького р-ну] / О. Потькало // Зоря Полтавщини. – 2008. – 30 лип. – С. 3.

Процюк С. Чорне яблуко ( з роману про Архипа Тесленка) / С. Процюк // Зоря Полтавщини. – 2013. – 30 лип. – С. 5.

Процюк С. Чорне яблуко : (з роману про А. Тесленка) / С. Процюк // Українська літературна газета. – 2013. – 11 січ. – С. 12–13.

Світло короткого життя // Ротач П. Рядки за рядками, літа за літами. – Полтава, 2005. – С. 217–223.

Степаненко М. "Вклоняємось землі Архипа Тесленка" (Із життя Харківецького літературно-меморіального музеют Архипа Тесленка) : 125-річчю від дня народження присвячується / М. Степаненко // Рідний край. – 2007. – № 1 (16). – С. 150–162.

Тесленко А. "Истинно русский человек" : [оповідання] / А. Тесленко // Український сатирикон: зб. сатир. та гуморист. творів укр. письменників. – К., 2000. – С. 436–440.

Тесленко Архип Юхимович – укр. письменник : [уродженець с. Харківці Лохвицького пов.] // Степаненко М. І. Світ в оцінці Олеся Гончара : аксіосфера щоденникового дискурсу письменника . – Полтава, 2012. – С. 88.

Тесленко Архип Юхимович: до 100-річчя від дня народження : пам'ятка читачу / скл. Л. І. Картальова // Тесленко А. Ю. – П., 1982. – 5 с.

Тесленко Архип Юхимович : [нар. в с. Харківцях Лохвицького району на Полтавщині] // Альманах пошани й визнання Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 180–181.

Яковенко Л. Життя, мов спалах блискавиці : 125 років із дня народження письменника Архипа Тесленка / Л. Яковенко // Зоря Полтавщини. – 2007. – 6 берез. – С. 3.

Яковенко Л. Звідки пішло прізвище Архипа Тесленка? / Л. Яковенко // Зоря. – 2013. – 19 лют. – С. 3.

Яковенко Л. Кобзар в житті Архипа Тесленка / Л. Яковенко // Зоря. – 2014. – 4 берез. – С. 4.

Твори:

Тесленко, Архип Юхимович. За пашпортом : вибр. твори / А. Ю. Тесленко. – К. : Веселка, 1982. – 174 с. 

Тесленко, Архип Юхимович. Оповідання / А. Ю. Тесленко. – К. : Дніпро, 1985. – 319 с. 

Тесленко, Архип Юхимович. Прозові твори : драматичні твори ; вірші ; листи / А. Ю. Тесленко. – К. : Наукова думка, 1988. – 477 с. 

Тесленко, Архип Юхимович. Страчене життя : оповідання ; повість / А. Ю. Тесленко. – К. : Дніпро, 1981. – 239 с. 

Тесленко, Архип Юхимович. Твори / А. Ю. Тесленко // Українське слово : В 4 кн. : Кн. 1. – К. : Аконіт, 2003. – С.495–506. 

Тесленко, Архип Юхимович. Школяр : прозові твори / А. Ю. Тесленко. – К. : Веселка, 1989. – 287 с.