Легенди вогненного часу
В серцях наших вічно живуть!
Л. Ларіонова (Горлиця)
22 червня 1941 року… Цей день трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. Почалася найжахливіша війна в історії нашого народу, який зазнав у ній величезних втрат.
Боротьба проти підступного ворога була всенародною, жертовною, в ній брали участь сотні тисяч молодих полтавців. Пам'ять про їх подвиги ніколи не померкне.
Еталоном ратного подвигу вважається повітряний таран, коли льотчик, ставлячи на карту власне життя, обрушує в ім’я перемоги удар своєї машини на літак ворога, на склади боєприпасів, переправи, угрупування фашистів.
"Повітряний таран – це не лише блискавичний розрахунок, виняткова хоробрість і самовладання, – писав Головний маршал авіації О. О. Новиков. – Це один з найвищих проявів морального фактору, якого не врахував і не міг врахувати ворог…".
Як свідчать джерела, біля чотирьохсот таранів було здійснено льотчиками в перший, найважчий період бойових дій 1941–1942 рр.
22 червня 1941 року на різних ділянках величезного радянсько-німецького фронту сміливо пішли на таран двадцять льотчиків, в т. ч. полтавець, старший лейтенант О. Г. Мокляк.
В той день жорстока битва, з озброєним до зубів ворогом, тільки розпочиналась. Розпочинався такий нелегкий шлях до Перемоги.
Згадаймо в ці дні поіменно її перших героїв, молодих пілотів-полтавців, яких було названо "вогняними".
Коротко подаємо ті матеріали про них, які вдалося відшукати.
МОКЛЯК ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
(22.02.1912, с. Копили Полтавського р-ну, за іншими даними – с. Великі Болота Новосанжарського р-ну – 22.06.1941).
Військовий льотчик, старший лейтенант. Командир ланки 67-го винищувального авіаполку.
Рано-вранці 22 червня 1941 року на Бессарабській ділянці Південного фронту в повітряному бою кулеметним вогнем О. Г. Мокляк збив два літаки противника, третього таранив.
Загинув у цьому бою. Молодий офіцер врятував від бомбового удару аеродром, десятки людей, авіамістечко…
Посмертно нагороджений орденом Леніна.
Навчався Олександр в Малоперещепинській семирічці, у ремісничому училищі. Працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, продовжив навчання в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.
В суворий передвоєнний час за спецнабором закінчив льотне училище, пройшов бойове загартування на фінській війні, відмінно володів літаком, як вдень, так і вночі.
Ім’я відважного льотчика викарбуване на обеліску загиблим пілотам колишнього 67-го винищувального авіаполку в с. Залізничному Болградського району Одеської області та на гранітній стелі по вулиці Сакко в м. Полтаві.
САПА ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
(1919, с. Єрківці (нині – Хорольського р-ну) – 30.06.1941)
Військовий льотчик, сержант, служив стрілком-радистом морської авіації 73-го бомбардувального авіаполку Балтійського флоту.
30 червня 1941 року бомбардувальники полку двічі пробували зруйнувати мости в районі Даугавпілса, по яких на східний берег Даугави переправлялись частини нацистських армій "Північ".
Декілька понтонних мостів було зруйновано, але ворог продовжував форсувати річку. Три бомбардувальники звершили "вогняні" тарани, в т. ч. екіпаж літака А. Глухова, в складі якого був Г. В. Сапа.
Вони спрямували свою машину на скупчення бойової техніки, живої сили противника, в результаті чого всі члени екіпажу загинули.
За сприяння сина бойового товариша в с. Єрківці споруджено пам'ятник герою.
ДІДЕНКО ВАСИЛЬ КОРНІЙОВИЧ
(1918, с. Сторожове (нині – Чутівського р-ну) – 03.08.1941)
1938 року закінчив Борисоглєбську вищу школу льотчиків. Лейтенант, льотчик-інструктор Армавірської військової авіаційної школи пілотів.
3 серпня 1941 року на підступах до м. Армавір Ставропольського краю вступив у бій з вісімнадцятьма фашистськими літаками. Таранив головного в групі. Загинув.
Похований в м. Армавір (військова дільниця міського кладовища). Відомостей про нагороду не знайдено.
ГРЕК ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ
(13.07.1920, с. Мачухи Полтавського р-ну – 10.08.1941)
Молодший лейтенант, командир ланки винищувачів ВПС Чорноморського флоту. 10 серпня 1941 року ланка В. Грека прикривала транспорт з жінками і дітьми, який ішов з Миколаєва в Севастополь.
В повітряному бою, коли закінчились боєприпаси, льотчик таранив ворожий бомбардувальник, врятувавши сотні беззахисних людей. Відомостей про нагороду не знайдено.
Навчався Володимир у Мачухівській школі, після закінчення якої став курсантом Чугуївського авіаційного училища. 1940 року отримав направлення в одну з військових авіачастин. Він шліфував льотну майстерність, а у вільний час займався спортом, фотографією, писав картини, вірші… Війна внесла свої корективи у життя молодого пілота.
1941 року його полк передислокували на Чорноморське узбережжя. Молодий льотчик-винищувач, як свідчили відгуки командирів, служив зразком для підлеглих. Його поважали за вимогливість до себе і інших, знання і вміння.
Про подвиг нашого земляка йдеться у мемуарах адмірала І. І. Азарова "Осажденная Одесса".
РОЙ ПЕТРО ЛЕОНТІЙОВИЧ
(1917, с. Вільшана Полтавської губернії – 24.08.1941).
Лейтенант, командир ланки винищувальної авіації. В одному з жорстоких боїв, коли мотор літака був виведений з ладу, спрямував палаючу машину на центр переправи через Дніпро. Відомостей про нагороду не знайдено.
24-річний Петро був досвідченим, мужнім і відважним пілотом: воював на Халхін-Голі, брав участь у боях проти білофіннів. Війна з фашистами застала його на західному кордоні.
Ворог рвався на лівий берег Дніпра, йому вдалося навести переправу через річку. Завдання знищити її отримали три льотчики, в т. ч. Петро Рой. Під кожний літак підвісили фугасно-осколочні бомби.
Відважну трійку винищувачів ворог зустрів сильним зенітним вогнем. У небі з'явилось двадцять фашистських літаків. Зав'язався нерівний бій. Рой залишився один.
З усіх боків на нього насідали "мессершмітти", одного з яких Петро знищив. Та сили були нерівні. І наш поранений земляк прийняв сміливе рішення. Так воював і загинув син полтавського хлібороба.
КУНИЦЯ СЕМЕН АНДРІЙОВИЧ
(16.03.1914, с. Великий Хутір Полтавської губернії – 29.08.1941)
Льотчик-винищувач, військком ескадрильї 69-го винищувального авіаполку Південного фронту. За півтора місяці 1941 року здійснив 107 бойових вильотів, збив два ворожих літаки.
29 серпня 1941 року під Одесою вступив у бій з чотирма МЕ-109. Один знищив, другий збив таранним ударом. Загинув у цьому бою. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу (10.02.1942).
Народився майбутній авіатор у селянській сім'ї. Закінчивши семирічку, навчався у Золотоніському педагогічному технікумі. 1935 року був призваний до армії. 1937 року закінчив першу Качинську військово-авіаційну школу пілотів, служив у ВПС.
Похований Герой у м. Одеса, у парку ім. Т. Г. Шевченка біля могили Невідомого матроса. Ім'я С. А. Куниці носить СШ, вулиця у рідному селі, вулиця у м. Одеса.
ТОРБА ІВАН АНДРІЙОВИЧ
(1921, с. Вереміївка Глобинського р-ну – 17.09.1941)
Стрілець-радист військового бомбардувальника ДБ-3 2-го авіаполку ВПС Чорноморського флоту.
17 вересня 1941 року ланка важких літаків під командуванням лейтенанта П. Скатова вилетіла на допомогу захисникам м. Одеса.
Під час бойового розвороту бомбардувальник командира підбили ворожі зенітки, він загорівся і перевернувся догори шасі.
Командир екіпажу П. Скатов вирівняв палаючий літак, а потім перевів його у піке на скупчення ворога. Екіпаж, у складі якого був 20-річний Іван, героїчно загинув.
У книзі "Черноморский флот"декілька рядків присвячено подвигові морських льотчиків.
Додаємо, що у 1942–1943 рр. "вогняні" тарани здійснили полтавці Берендя Василь (1921 р. н.), Васюта Григорій (1912 р. н.), Ємець Федір (1917 р. н.), Северин Григорій (1922 р. н.), Тристан Іван (1918 р. н.).
- Требіна, Н. ...Йшли герої сміло на тарани... [Текст] : (легендарні подвиги "вогняних" пілотів 1941-го, уродженців полтавського краю) / Н. Требіна // Край. - 2016. - № 147. - С. 9-10.
Немає коментарів:
Дописати коментар