Головна

четвер, 15 жовтня 2015 р.

ПОЛТАВЦІ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ РУСІ ОПОРУ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

70 літ тому закінчилась Друга світова війна, а тема руху Опору фашистським загарбникам у європейських державах, участі в ньому громадян України, в т. ч. полтавців, ще не знайшла належного висвітлення і привертає увагу вчителів, студентів, учнів.
Цей рух формувався повсюдно, де були табори "східних робітників", концтабори для військовополонених. Як не прикро, але імена і звершення багатьох українських подвижників зарубіжного руху Опору стали відомими лише через два-три десятиліття після закінчення війни. За умов тодішнього режиму навіть саме слово "полон" вважалося ганебною зрадою.
Довгі роки чимало українців, побоюючись репресій, приховували факт своєї участі в антифашистському русі за межами СРСР. Часто вони боролися проти ворога під вигаданими іменами.
Публікації про наших земляків, які брали участь в русі Опору в Європі, нечисленні. Друкувались книги, статті, переважно, у 60-70 рр. Але і ці джерела інформації дають можливість нам, через десятки літ після війни, доторкнутися до святого, перенестися у ті вогненні роки.
Мова йде про реальних людей, які жили поруч з нами, ходили вулицями полтавських міст і сіл і яких, більшості немає в живих. Вони, молоді не схиляли голови перед ворогом, в найкритичніших ситуаціях шукали шляхи спротиву ненависним мучителям.
 Це далеко не вичерпне розкриття цієї теми, ми вибірково, подаватимемо розповіді про земляків.


ЄМЕЦЬ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ
Народився 15 жовтня 1910 року
в м. Гадячі Полтавської області.
Старший лейтенант. В'язень табору
смерті Заксенхаузен, учасник втечі
в'язнів-смертників з острова Узедом
.
Помер 30 жовтня 1984 року.


Після смерті батьків дев'ятирічним хлопчиком Михайлик потрапляє в дитбудинок м. Гадяча При Гадяцькому педучилищі закінчує спецкурси і з 1928 року працює піонервожатим. За комсомольським призовом відправився на новобудови до Комсомольська-на Амурі. Коли почалася війна
Михайла Олексійовича призначають комісаром у партизанський загін С. Ковпака.
Один із соратників Ємця згадує : "З Михайлом я був знайомий лише кілька місяців – з жовтня 1941 по січень 1942 року. Але й цього було досить, щоб пройнятись щирою симпатією до цієї людини з Полтавщини. Винахідливий сміливий. Від його спокою, впевненості, - жартів – примовок у бійців ставало світліше на душі у найтяжчі хвилини". 
Ветров І. Людина з легенди / І. Ветров // Зоря Полтавщини. – 1965. – 23 лют. – С. 3. При виконанні бойового завдання Ємець був тяжко поранений і попав у полон. Спочатку Михайла тримали у концтаборі Заксенгаузен, а потім перевели у концтабір на острові Узедом, де фашити випробовували секретну зброю - ракети ФАУ. В'язнів-свідків чекала неминуча смерть.
Там Ємець знайомиться з Михайлом Дев'ятаєвим, льотчиком, який виношував ідею втечі на фашистському літаку. Група захоплення літака сформувалася сама собою. Непокірні духом, сміливі. відчайдушні. Дев'ятаєв крадькома вивчав кабіни літаків, які стояли на аеродромі. Із розбитих літаків в'язні знімали різні таблички, котрі потім у бараку перекладали і вивчали. Кожен із групи мав своє завдання. Зокрема, Ємець і Кривоногов відповідають за акумулятори і важелі управління.
В кінці 1944 року есесівців з острова забрали, стало легше. Втечу призначили на 8 лютого 1945 року. М. Дев'ятаєв згадує: "Вітер холодний і різкий, валить нас з ніг. Нічого дивного – я важив тоді близько сорока кг, Михайло Ємець – десь близько тридцяти шести. Живі скелети йшли по полю аеродрому...": Майорчик В. Його крила / В. Майорчик // Зоря Полтавщини. – 1975. – 25 січ. – С. 3.
Дев'ятаєв М. , Хорунжий А. Втеча з острова Узедом: док. повість / М. Дев'ятаєв, А. Хорунжий. – К. : Веселка, 1974. – 263 с. 
Дорогою на аеродром в'язні вбивають конвоїра. Один з них переодягнувся у його одяг, щоб німці нічого не запідзрили. Коли німецькі техніки пішли на обід, група з десяти в'язнів захопила бомбардувальник "НЕ-111Н -22" Пального у баках достатньо для тривалого польоту: 
 Лемещук Н. М. Не склонив голови: (о деятельности антифашистского подполья в гитлеровс-ких застенках // Н. М. Лемещук. – К., 1986. – С. 52. По них били зенітки Узедома. Їх чекали зенітки й авіація всього балтійського узбереж'я. Розповідає син М. Ємця Олексій: "Спроби німців збити або наздогнати літак виявилися безрезультатними. Коли "Хейнкель" перелетів через лінію фронту, радянські зенітники обстріляли його, і ушкодили. Дев'ятаєву вдалося збити полум'я, але літак довелося посадити на засніженоиу полі. Там втікачі й дочекалися радянських воїнів. Кожного з них ретельно перевіряли, - каже Олексій, - адже ніхто не вірив, що вони могли викрасти фашистський літак. Після перевірки сімох в'язнів, які не були офіцерами, відправили на фронт, де вони майже всі загинули. Офіцерів, у т. ч. й мого батька продовжували допитувати й перевіряли їхні свідчення".
Брусенський О. Втеча з острова смерті / О. Брусенський // Полтавський вісник. – 2010. – 16 квіт. – С. 7; Село полтавське. – 2010. – 12 берез. – С. 9. "В ГУЛАГ попали не все девятаевцы, а только три офицера: Девятаев, Емец (умер в 1984 г.) и Кривоногов (умер в 1985 г.): Лятнев Г. Девятаев, или хроника похищенного бомбардировщика /Лятнев // Чудеса и приключения. – 2009. - №6. – С. 61.


Немає коментарів:

Дописати коментар