Медіапрезентація «Федір Піроцький: полтавець, який винайшов трамвай»

 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. Поль Половецький (Полікарп Плюйко)

ВІДЕОКРАЄЗНАВЧА ПРОГУЛЯНКА "А ТИ ЗНАЄШ, ЩО НА ПОЛТАВЩИНІ"

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ВОЛОДИМИР ВЕРНАЦЬКИЙ

ТВАРИННИЙ СВІТ УКРАЇНИ

 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ОЛЕСЬ ВОЛЯ

АРХІСТРАТИГО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА с. Худоліївка

Українські дерев'яні церкви – прекрасні і автентичні пам'ятки, які зачаровують своєю гармонією, в яких, напевно, найбільше виражені національні риси архітектури. Виникнення дерев'яної церковної архітектури відноситься швидше за все до початку християнства на Русі. Перші християнські церкви були дерев'яними, оскільки велику частину території Київської Русі покривали ліси. Тому, протягом багатьох століть, дерево залишалося для цього регіону основним будівельним матеріалом. На жаль до нашого часу не збереглося жодної дерев'яної споруди збудованої раніше XVII століття.

Найдавнішими на території Семенівського (нині Кременчуцького) району та Полтавщини в цілому, вважаються українські козацькі церкви XVII-XVIII століття, до категорії яких відноситься й Архістратиго-Михайлівська церква села Худоліївка. В ті часи церкві давалася назва або ім`я того свята чи святого, коли була освячена церква, у Худоліївці, ймовірно, освячення прийшлося у день Cвятого Архистратига Господнього Михаїла.

Дерев'яна, в ім'я святого архистратига Господнього Михаїла церква збудована 1796 року. 

У 1899 р. поставлена на мурований цоколь, тоді ж до неї прибудована дерев'яна дзвіниця. 

У 1902 році володіла 120 кв. сажнями землі ружної садибної, 20 десятинами 1400 кв. сажнями орної, 12 десятинами 2200 кв. сажнями сінокісної; у 1912 – 33 десятинами ружної землі. 

Діяли: бібліотека; у парафії – церковнопарафіяльна школа, школа грамоти, земське народне училище, церковнопарафіяльне попечительство.

До парафії входили хутори Черевковий, Васильчиний, Сотницький. 

1902 парафіян – 1355 душ чоловічої, 1390 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 8, міщан – 22, козаків – 2525, селян – 320.

У новітній час релігійна громада була утворена як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 4.03.1994 р. за № 69. Для релігійних відправ використовує культову споруду.

Із священиків відомі: 

• Адріан Полікарпович Мойсіяха (1902 р., 1912 р., у сані з 1872 р., нагороджений камилавкою 1900 р.); 

із псаломщиків: 

• диякон Никифор Симонович Данилевський (1902 р., позаштатний 1912 р., у сані з 1872 р.), 
• Антон Іоаннович Максимович (1902 р., на посаді з 1850 р., стихар 1851 р.), 
• Сава Антонович Максимович (1912 р.), 
• Георгій Іоаннович Храпал (1912 р.); 

із церковних старост: 

• козак Артем Кирилович Вакуленко (1902 р.), 
• козак Єлисей Никифорович Артеменко (1912 р.), 
• Анастасія Іванівна Мирна (2008 р.). 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. Поль Половецький (Полікарп Плюйко)

ЛЮБОМИР ГУЗАР

Блаженніший Любомир Гузар став першим главою в історії Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), який добровільно зрікся своїх повноважень. Його за життя визнали великим, проте немає такого мірила, яким би можна було осягнути вплив Любомира на порозуміння між християнами, на самоусвідомлення українського суспільства, зрештою, на події кінця ХХ-початку ХХІ століття, що створили сучасну Україну. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться минулим України.

Людина Любові і Світла : до 90-річчя від дня народження Любомира Гузара : біобібліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2023. – 32 с.

КНИГИ НАТАЛІЇ ДОВГОПОЛ

Довгопол Н. Прокляте небо : роман / Н. Довгопол. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 384 с.

Анотація

Середина XVII століття. Київщина. У селі мірилом усього є фізична праця, будь-яка інакшість вважається хибою. Тому мати намагається позбутися Євки ще немовлям. Але доля має щодо малої свої плани. Дівчинка виживає і потрапляє служити в маєток пана.

У неї є дар – схильність до астрономії. Вона буквально читає небо, як розгорнуту книжку. Та в житті Єви з’являється панський вчитель Орест. Потайки одружуючись, вони втікають із ним до Києва. Тепер на неї чекає довгий шлях випробувань і спокути. Хто залишиться поруч, а хто зрадить? І що скажуть зорі тій, яка єдина вміє їх читати?

Довгопол Н. Шпигунки з притулку "Артеміда" / Н. Довгопол. – Харків : Vivat, 2019. – 304 с.

Анотація

1907 рік. В одному з київських театрів стається сутичка. Поважний австрійський пан прилюдно звинувачує хлопчика-посильного в крадіжці. Без тіні страху підліток відкидає звинувачення, ще не підозрюючи, що це його перший іспит, запрошення в нове життя. Під зеленим картузом літній австрієць гер Фрідріх розгледів не лише перевдягнене дівчисько, а ще й потенційну вихованку для свого сирітського притулку – таємної школи "Артеміда", де готують професійних шпигунок.

Довгопол Н. Мандрівний цирк сріблястої пані : роман / Н. Довгопол. – Харків : Vivat, 2020. – 352 с.

Анотація

Ефектна власниця мандрівного цирку фрау Ґріте переживає скрутні часи. Мало того, що її чоловік виявився авантюристом і зник безвісти, так ще й трупу доводиться від зубожіння рятувати. До всього, коронний номер – виступ велетенського ручного вовка – на межі провалу: юна глядачка, яку всі вважають причинною, сходить на сцену й приборкує грізного звіра. Що це, як не відьмацькі чари? Цирк рушає далі. Але з тої зустрічі в смугастому шатрі, на один вечір напнутому посеред скошеного поля, бере початок нова історія: про тих, хто шукає любові й справедливості, про людей і перевертнів, що намагаються віднайти свою істинну сутність.

Героям роману доведеться пізнати гіркоту зрад і поразок, здійснити сповнену пригод мандрівку українськими землями початку ХХ сторіччя і навіть знайти спільну мову з дивовижними істотами з давніх легенд.

КРОСВОРД "ПОЛТАВСЬКИЙ"

 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ГРИГОРІЙ НУДЬГА

 

СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА

Троїцька церква. Свято-Троїцька церква знаходиться у смт. Котельва (Полтавського району) Полтавської області.

Історія Свято-Троїцької парафії нерозривно пов’язана з історією містечка, потім слободи Котельви. На початку XVII ст. в центрі містечка була збудована земляна фортеця. У фортеці розташовувались 2 церкви та близько 200 житлових будинків. На 1773 р. військова слобода Котельва мала населення близько 9 тисяч осіб. З 1780 р. – це волосовий центр у складі Охтирського повіту.

Історично у містечку Котельва існувало п’ять церков. З них у межах фортеці були розташовані два дерев’яні храми, в тому числі Троїцький. Відомо, що перший дерев’яний Троїцький храм було збудовано не пізніше поч. XVII ст. За даними Філорета (Д. Г. Гумілявського), цей храм був невеличкий, одноповерховий, вкритий очеретом. Він згорів за випадкової пожежі 17 грудня 1631 р. У новій Троїцькій церкві тривалий час зберігалось старовинне Євангеліє, подароване 1632 р. парафіянином Йосипом Санкевичем священику Троїцької церкви Михайлу, який вже будував нову церкву. У 1632 р. постала друга Троїцька церква. Архієпископ Філарет у 1852 р. вказує, що в той час мешканці Котельви ще пам’ятали старий Троїцький храм 1632 р. будівництва: "…он был деревянный, небольшой, низкий, с одним престолом, о трёх главах, покрыт гонтой и столь ветх, что углы опадали сами собой, во многих местах брёвна от древности выдавались концами из стен; материалы, впрочем, были приготовлены для новой церкви деревянной. В этом храме молились 150 лет до 1783 г., когда он был закрыт и имущество его перенесено в Преображенскую церковь".

Будівництво третього за рахунком Троїцького храму було освячене у травні 1786 р. намісником, священиком Іваном Верцінським та священиком Андрієм Пуковським, з благословення київського митрополита Гавриїла. Більшу частину коштів на будівництво надав намісник Верцінський. Новий храм розташувався поряд зі старою церквою. Храм був: "…устроен с одним престолом, о пяти главах, покрыт гонтой, снабжён новой утварью и освящён тем же наместником Верцинским 1787 г. Декабря 9 дня…". Судячи з вищенаведених описів, Троїцькі церкви 1632 та 1786-1787 рр. побудови за своїми архітектурними рішеннями відносилися до української народної архітектури. Перший храм був триверхим, а другий більшим п’ятиверхим. На жаль, у 1808 р. новий храм згорів від удару блискавки.

Після пожежі священики Петро Смаковський і Марк Пантелєєв з парафіянами прийняли рішення будувати муровану церкву. Протягом року готували будівельні матеріали. Нова Троїцька церква закладена 25 липня 1809 р. Будівництво освячене охтирським протоієреєм Максимом Янковським, з благословіня преосвященного Христофора Сулими. Воно велося на кошти громади Котельви та благодійників. Дуже допомогли старости храму Аким Коваленко, Єфим Балановський, Антон Пуковський. Останній пожертвував на будівництво храму 7000 рублів. Священик Пантелєєв збирав пожертви у Харківській губернії, дяк Пуковський – по донських станицях. Допомогу надавали Варвара Славицька, Тетяна Смаковська, Ганна Запорожцева. Є свідчення про те, що парафіяни віддавали на будівництво храму провіантні гроші, по 200, 300, 400 рублів асигнаціями, котрі отримували від партій рекрутів, що проходили тоді через Котельву. Очевидно, цегла на храм надходила з місцевого цегляного заводу Матушинського, де в рік виробляли близько 30 000 циглин. Через три роки постав величний кам’яний одноповерховий храм, вкритий листовим залізом, із двома престолами – головним в ім’я Святої Трійці й другим, на хорах, на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, освяченим, відповідно, 13 і 15 жовтня 1812 р., з благословення Преосвященного Христофора Сулими, протоієреєм Федором Щербинським та місцевим духовенством.

Первинно Троїцька церква була виконана у стилі класицизму хрещатою, одноверхою, без дзвіниці та портиків. Первісне планування чітко простежується на обмірному плані. Авторство проекту Троїцької церкви наразі не встановлене. Але є припущення, що проект храму розробив зодчий Петро Антонович Ярославський, родом із Охтирки, який у 1776-1809 рр. працював харківським губернським архітектором. У І-й половині ХІХ ст. населення Котельви та парафія Троїцького храму зростали. Виникла потреба у власній дзвіниці та розширенні головного храму слободи. За проектом громада звернулася до відомого харківського архітектора Андрія Андрійовича Тона (1800-1858). Зодчий підійшов до завдання дуже тактовно, щоб поєднати старі та нові елементи будівлі., запроектував добудови у стилі класицизму. Котелевці знову підтримали парафію. Зокрема, генерал-майор Ф.Т. Матушинський пожертвував 1000 рублів. Робота з будівництва дзвіниці і портиків тривали з 1835 по 1837 рр.

До західного рамена церкви була прибудована висока триярусна дзвіниця, увінчана шоломоподібним куполом зі шпилем. Перший ярус дзвіниці є головним входом до храму і має чотириколонний класицистичний портик тосканського ордену. Такі ж чотириколонні портики з трикутними фронтонами були прибудовані до північного і південного рамен церкви.

У 1812 р., після будівництва. При церкві була відкрита перша в Котельві церковнопарафіяльна школа. У 1844 р. побудований церковноприходський будинок. Пізніше навколо церкви збудували муровану огорожу з воротами та з дерев’яною решіткою, яку у 1890-х рр. змінили на металеву. Ця огорожа збереглася до наших днів та є частиною пам’ятки. У 1892 р. поряд із церквою споруджений новий будинок церковнопарафіяльного училища, що зберігся до сьогодні.

Після встановлення радянської влади у 1918 р. для церкви настали важкі часи. Але, служби у храмі тривали до 1933 р. з 22 серпня 1933 р. приміщення церкви використовувалось конторою "Заготзерно" для зберігання сировини. Під час закриття храму більша частина церковного начиння була знищена, невелику частину парафіяни сховали по своїх домівках. У 1934 р. працівники Котелевського МТС зняли дзвони й відправили їх на плавку. 1936 р. богоборці скинули з церкви хрести. Відомий факт, що під час Голодомору 1933 р. котелевці йшли помирати під стіни свого Троїцького храму. Деякі саме тут були врятовані від загибелі.

Служба в храмі була відновлена під час гітлерівської окупації, у грудні 1941 р. Її проводив священик Григорій Савченко. З 1942 р. другим священиком, а згодом настоятелем призначили протоієрея Іоанна Лютенка. У 1952 р. священиком Троїцької церкви став В’ячеслав Олександрович Іванович, який багато зробив для порятунку Троїцької церкви. Саме у 1950-х розгорнулася нова хвиля знищення храмів, в рамках якої богоборці зруйнували у Котельві Спасько-Приображенську та Покровську церкви. Але Торїцький храм вдалося зберегти. У 1956 р. Державний комітет Ради Міністрів УОСР у справах будівництва та архітектури включив споруду Троїцької церкви до списку пам’ятників архітектури Української РСР, що перебували під охороною держави. Постановою Ради Міністрів УРСР №970 від 24.08.1963 р. охоронних статус пам’ятки був закріплений. Таким чином, Троїцька церква залишилася єдиним діючим храмом Котелевщини.

У 1970-х рр. церковна громада та настоятель звернулися до Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва і архітектури з проханням, щодо виготовлення проекту реставрації пам’ятки й отримали погодження. У 1978 р. інститут "Укрпроектреставрація" виготовив проектно-кошторисну документацію а виготовлення ремонтно-реставраційних робіт по Троїцькій церкві. Автор проекту – реставратор Вадим Трегубов. Протягом 1978-1980 рр. була проведена комплексна реставрація пам’ятки замінені підлога та покриття у церкві, встановлені хрести на верхах і новий іконостас, відремонтована огорожа. Вартість виконаних робіт склала 36 133 руб.

ГРИГОР’ЄВ ВІТАЛІЙ

Народився 6 лютого 1947 року в багатодітній сім’ї. Закінчив Землянську восьмирічку, Великокринківську середню школу, історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка. 

Трудову діяльність розпочав у 1965 році фрезерувальником Кременчуцького автозаводу. 

З 1966 по 1969 служив у ВПС Групи радянських військ в Німеччині. Учасник бойових дій. 

1969 по 1977 рік вчителював у школах Глобинського району. 

З 1977 по 2007 рік, працював у органах державної влади, директором районного центру зайнятості Глобинського району. 

2008 по 2015 рік – у Полтавській обласній телерадіокомпанії "Лтава". Після виходу на заслужений відпочинок Віталій Миколайович не припинив активної життєвої та творчої діяльності. Його ерудованість, обізнаність з історичним минулим та культурою рідного Глобинського краю знайшли своє відображення в краєзнавчих дослідженнях та публікаціях, що принесли йому заслужену повагу та авторитет. 

Брав участь у підготовці матеріалів до енциклопедичного довідника "Полтавщина" за редакцією А. В. Кудрицького, був керівником робочої групи по підготовці до видання 3-го тому Книги Пам’яті України Полтавська область Глобинський район. 

Автор книг "Роде наш прекрасний", "Бувальщини", "Розкажи, Пивохо...", "О. Д. Бутовський (родовід генерала-олімпійця). Історико-бібліографічний нарис", "На вітрах історії", "Полтавці під олімпійським прапором". Друкувався в республіканській, обласній, районній пресі.

Нагороджений сімома медалями, Почесною Грамотою Полтавської обласної ради з врученням нагрудного знака, Почесними грамотами Полтавської обласної держадміністрації, національної спілки краєзнавців України, державного центру зайнятості, Подякою Комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, спорту та туризму, Грамотою та Подякою національного олімпійського комітету, дипломом Глобинської міської об’єднаної громади "Гордість міста". 

Помер 29 грудня 2020 року. 

Література про автора 

• Шиян С. Історія - у життєписах земляків: [цього року світ побачила нова книга публіциста, члена Національних спілок краєзнавців та журналістів України Віталія Григор’єва "Історія Глобинського району в біографічних нарисах"] / С. Шиян // Зоря Полтавщини. – 2019. – 3 груд. – С. 10.