Головна

понеділок, 27 травня 2019 р.

ПОЛТАВКА ОЛЕНА ЗАВІТАЙЛО (БУРЯК) – ЛАУРЕАТКА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ІМЕНІ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

Олена Завітайло (Буряк)
Полтавка – літераторка і художниця Олена Завітайло (Буряк), яка в останні роки мешкає в Іспанії, стала лауреаткою другої премії Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея. 
Конкурс започаткований 2018 року до 95-річчя від дня народження українського письменника Івана Чендея –відомого кіносценариста культового фільму "Тіні забутих предків". Цього року на конкурс було надіслано 280 рукописів. 
Журі відзначило твір Олени Завітайло (Буряк) "Діточки", де авторка майстерно змальовує психологію та родинні взаємини з погляду сільської жінки. 
Подаємо користувачам інформаційно-бібліографічні матеріали про літераторку і художницю. 
Олені 33 роки, вона закінчила факультет філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, з другого курсу якого працювала вісім років редактором художньо-публіцистичних програм Полтавського обласного радіо "Лтава", кореспондентом обласної газети "Події та коментарі". 
Має декілька перемог на Всеукраїнських та обласних літературних конкурсах, володарка гран-прі конкурсів теле- і радіопрограм в Україні і за кордоном, лауреатка Всеукраїнського конкурсу радіопрограм "Калинові острови". 
Окрім літературного, Олена має ще й непересічний талант художника та володіє особливим стилем, ілюструє книги. Зокрема, ілюструвала "Антологію сучасної української літератури", куди увійшло й одне з її оповідань.
ЛІТЕРАТУРА 
Поезії, проза, вміщені в збірниках останніх років видання: 
Буряк О. "… І приморозки встелять м'яті трави…" : [поезія] / О. Буряк // Молюсь за тебе, Україно… : поети Полтавщини – Героям Майдану і АТО. – Полтава, 2016. – С. 50–51. 
Буряк О. [Підбірка оповідань, матеріалів зі щоденника] / О. Буряк // Нова проза : альманах сучасної укр. літератури. – Луцьк, 2013. – Т. 23. – С. 11–23. 
Буряк О. Поезії / О. Буряк // Вишнева повінь : антологія сучасної жіночої поезії Полтавщини. – Полтава, 2012. – с. 49–55. 
Буряк О. Поезії / О. Буряк // Літературна Хорольщина. – Хорол, 2008. – С. 17–23. 
Статті про О. Завітайло (Буряк): 
Передерій Л. "Хочете бути щасливими – змінюйте своє життя!" / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2018. – 16 трав. – С. 13. 
Торська О. Малюнки журналістки "Подій та коментарів" прикрасять поштові конверти України / О. Торська // Події та коментарі. – 2017. – 
4 серп. – С. 12. 
Щегельський А. Вона уміє чарувати словом / А. Щегельський // Культура і життя. – 2014. – 4 квіт. – С. 13. 
Шановна пані Олено! 
Ми не один рік слідкуємо за Вашою творчістю, радіємо і дивуємось Вашому таланту та успіхам. З роси і води Вам! Творчої наснаги, нових злетів і перемог!

КАНІКУЛИ В БІБЛІОТЕЦІ

У книжок немає канікул, книги не відпочивають, вони «працюють» навіть у літню пору. І в цьому змогли переконатися сьогодні юні читачі. Вже традиційно, в цей період Полтавська обласна юнацька бібліотека імені Олеся Гончара працює за програмами літніх читань, які спрямовані на активне залучення дітей до читання. 
В секторі краєзнавчої літератури та бібліографії була проведена екскурсія та огляд краєзнавчої літератури. 
Бібліотечне літо продовжується, приєднуйтесь!

BOOK-WEEKEND "КНИГИ І КАКТУСИ"

Відгримів, відшумів #book-weekend… залишивши в серцях гостей і учасників приємні спогади, яскраві емоції... МИ СТОМЛЕНІ, АЛЕ ЗАДОВОЛЕНІ і ЩАСЛИВІ...#книжкиікактуси

понеділок, 20 травня 2019 р.

ДИВО ЇЇ ТАЛАНТУ (Ніна Супруненко)

Біобібліографічна розвідка "Диво її таланту", присвячена творчості нашої землячки, українській поетесі, лірику Ніні Супруненко, книги якої є яскравим літературним явищем сьогодення. 
Запропонована розвідка адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям, та всім, хто бажає більше знати про сучасну українську літературу рідного краю. 
Основними джерелами добору літератури для розвідки стали: каталоги Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара, бібліотек України, Інтернет-ресурси. 
Матеріали розміщені за алфавітом. 
Диво її таланту (Ніна Супруненко) : біобібліографічна розвідка / уклад. Т. М. Базир ; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2019. – 27 с. : іл.

понеділок, 13 травня 2019 р.

ПАНАС МИРНИЙ (РУДЧЕНКО)

170 років від дня народження 
Народився 13 травня 1849 року місті Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. 
Майже з початку століття Панас Якович Рудченко жив у власному будиночку на Кобищанах - у передмісті Полтави, працював у Полтавській казенній палаті, тобто в губернській податковій інспекції, був одружений і виховував трьох синів. 
Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» , в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». 
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ. 
Він мав ордени святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня, і 6 квітня 1914 року йому було пожалувано чин дійсного статського радника, що дорівнювало генеральському чину в армії. 
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року.

пʼятниця, 10 травня 2019 р.

ПОЛТАВЕЦЬ ЮРІЙ БУДЯК (ПОКОС) – ПРОЗАЇК, ПОЕТ, ВОЇН (до 140-річчя від дня народження)

У нинішній час призабутий, він у 20-30-х рр. XX століття був відомим в Україні письменником. Ми хочемо нагадати нинішнім читачам про незвичайну долю літератора, його чудові твори, особливо, для дітей, які ввійшли в сучасні антології та хрестоматії. 
Юрій Будяк
Юрій Будяк – це псевдонім, а справжнє прізвище Пукась (письменник його переінакшив на Покос). Народився він у с. Красногірка (нині – Машівського р-ну) у селянській родині. Подаємо уривки з біографії, яку він написав для літературної організації "Плуг": "Батько мій – безземельний селянин, тесля, помер, коли мені було п'ять років. У шість років пішов у найми – няньчити чужих дітей і погоничем. 
На дванадцятому році я покинув свою оселю і пішов у світи (скінчивши лише однокласну школу). Пішки до Катеринославу, а далі всякими способами до Криму, Кавказу, Закавказзя, до Закаспійського краю. До 20 років жив як робітник (чорноробочий, матрос, пастух, сторож, бляхар, грузчик) і т. д. Попри те дістав і середню освіту – то учившись у гімназії, то екстерном. Був співробітником газет "Крим", "Тифліс"". 
Згодом його твори друкувалися в газеті "Рада", журналах "Українська хата", "Літературно-науковий вісник", "Глобус", альманасі "Плуг". 
Юрій Якович багато подорожував по Західній Європі, побував у Америці, в Туреччині та в Азії. За його словами, брав участь у англо-бурській війні (1899–1901) на боці бурів і врятував життя молодого англійського журналіста Вінстона Черчілля, майбутнього прем'єр-міністра Великобританії. 
З 1912 навчався в Київському політехнічному інституті, з 1916 – в Одеській школі прапорщиків. У 20-х рр. працював у "Просвіті", в апараті Центральної Ради. 
У 20-30-х рр. Держвидавом УРСР було видано багато книг Будяка: окремих збірок для дітей, оповідань, п'єс. Вийшли повісті під назвою "До великої брами", історичні поеми "Невольниця", "Пан Базалей"тощо. 
У лютому 1935 року Ю. Я. Будяка було заарештовано, йому інкримінували приналежність до контрреволюційної організації, терористичні настрої, тісні зв'язки з розстріляним Г. Косинкою та заарештованим керівником "Плугу" С. Пилипенком. 
Він був засуджений на п'ять років виправних трудових таборів, відбував покарання у Караганді, Ухті, Воркуті. 
Був звільнений 1940 року без права виїзду. Повернувшись в Україну, перед смертю встиг ще опублікувати спогади про свої табірні поневіряння "У пазурях смерті". 
Письменник був реабілітований, у матеріалах реабілітації є позитивні відгуки про особу Ю. Будяка і його творчість літературознавця П. Довгалюка та письменника Б. Антоненка-Давидовича. 
Помер письменник 23 вересня 1942 року у Києві. Як писав Григорій Костюк, "помер від голоду і переслідування гестапівською агентурою старий письменник Ю. Будяк".
Приголомшлива історія надзвичайної людини, полтавця Ю. Будяка, в шаленому XX столітті, його життєва сила вразила українську письменницю Наталку Доляк і вона написала про нього роман "Загублений між війнами", який 2015 року здобув відзнаку у літературному конкурсі "Коронація слова" у номінації "Вибір видавця". У нашій бібліотеці є три екземпляри цього захоплюючого твору, який читається на одному диханні. 
Для ознайомлення з життям і творчістю полтавця Ю. Будяка запрошуємо читачів до нашої бібліотеки. 
Так як нині буяє весна, то закінчити оповідь хочеться ліричним віршем нашого земляка "Навесні": 
Навесні оживає земля, 
Навесні зеленіють поля, 
Навесні й неживе оживає – 
Навесні і каміння співає. 
Навесні люди серцем живуть, 
Навесні вони в жертву несуть 
Всі бажання, всі мрії чудові 
На престол Чарівниці-Любові

вівторок, 7 травня 2019 р.

НАВІКИ ДВАДЦЯТИЛІТНІ… (молоді воїни-полтавці, які 1942 року стали попередниками подвигу Олександра Матросова)

Тисячі подвигів були здійснені воїнами в роки Другої світової війни. Але серед них були незвичайні, коли офіцери,бійці у найкритичніші хвилини бою, щоб врятувати товаришів від куль ворога , своїм тілом закривали амбразури фашистських вогневих дзотів. 
Цих героїв з 23 лютого 1943 року називали "матросовцями", в честь подвигу О. Матросова. Але, як свідчать останні історичні документи: бойові донесення, списки безповоротних втрат, першим такий подвиг, підтверджений документально, звершив 24-річний політрук танкової роти 
О. Панкратов 24 серпня 1941 року, під Новгородом. Він поклав початок абсолютно новому бойовому прийому – обміну власного життя на погашений бойовий дзот. 
До лютого 1943 року у Олександра Матросова було сорок чотири попередники. Серед тих, хто 1942 року попередив його подвиг, було троє молодих воїнів-полтавців: 

БОВКУН МИХАЙЛО КУЗЬМИЧ (1921–1942) 
Уродженець с. Маячка Новосанжарського р-ну, військове звання – лейтенант. 
У книзі "В боях за Воронеж" йдеться про подвиг юного лейтенанта, який у липні 1942 року зі своїм взводом відбивав атаку за атакою фашистських окупантів. Центральна вулиця міста була під шквальним вогнем ворожих кулеметників, які стріляли з кам'яних підвалів будинків. Взвод зазнав значних втрат… Бійці ніяк не могли знищити вогневий дзот противника. У командира залишилась одна граната. Що робити? Михайло, притиснувши її до грудей рвонувся до амбразури і впав на неї. Сильний вибух – і мовчання… Рота прорвала ворожий заслін. 
21-річний лейтенант Михайло Бовкун був посмертно нагороджений орденом Леніна, нині його іменем названа вулиця у центральній частині 
м. Воронежа. 
САМОЙЛЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ (1922–1942) 
Уродженець с. Загребелля Чорнухинського р-ну, військове звання – старший лейтенант. 
Петро – селянський син, до війни навчався у Лохвицькому педагогічному училищі, але з третього курсу був призваний в армію. Закінчив прикордонне військове училище і зразу ж попав на фронт. 
Кубанський плацдарм, двадцятилітній офіцер зі своїм підрозділом повинен був взяти штурмом одну з важливих висот. Бійці безстрашно проходили через мінні поля, але раптом полоснув кулемет з прихованого ворожого дзоту. Атака могла захлинутися. Гранат уже немає, а командир найближче до смертоносного кубла. 
У бойовому донесенні було сказано коротко: "Оберігаючи бійців, старший лейтенант Самойленко ліг грудьми на амбразуру дзоту і загинув. Своєю смертю допоміг підрозділу виконати бойовий наказ. Нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора". 

СТАДНИК МИКОЛА (1916–1942) 
Уродженець м. Полтава. Військове звання – лейтенант. 
До війни Микола працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, очолював молодіжну організацію підприємства, був майстром у залізничному училищі. 1939 року юнака призвали в армію, направили на командні курси. На фронт потрапив у перші дні війни. 
Вересень 1942 року, Волховський фронт, жорстокі бої на підступах до Ленінграду. Зокрема, неприступний Синявський виступ наші підрозділи ніяк не могли подолати, щільний кулеметний вогонь не давав змоги бійцям навіть підняти голови. 
Прорвати фашистську оборону допоміг сміливий вчинок лейтенанта Миколи Стадника, який кинувшись на фашистський дзот, закрив його своїм тілом.