неділя, 29 вересня 2019 р.

НОВА КНИГА

Степаненко М. 100-літній ювілей Олеся Гончара : довідник / Микола Степаненко. – Полтава : ПП "Астрая", 2019. – 252 с.

У довідникові подано інформацію про святкування в 2018 році 100-ліття від дня народження видатного українського письменника, громадського діяча Олеся Гончара. Систематизовано матеріали наукових конференцій, публікації, уміщені у всеукраїнських, обласних, районних періодичних виданнях, у збірниках наукових праць, культурно-мистецькі та просвітницькі заходи, які відбувалися в Києві й інших містах України.
Для широкого кола шанувальників українського слова й культури.

пʼятниця, 27 вересня 2019 р.

ВІКТОРИНА "ВИДАТНИЙ БАЙКАР ХІХ СТОЛІТТЯ - ЛЕОНІД ГЛІБОВ"

…Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. 
Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. 

Помер Л. Глібов 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано.

Пропонуємо перевірити свої знання про нього за допомогою запропонованих питань про його життя і творчість.

ЕКСКУРСІЯ НА ПОЛТАВСЬКИЙ ГЗК

Гірничо-збагачувальний комбінат в Горішніх Плавнях – найбільший в Україні. І при цьому – один з небагатьох промислових гігантів, куди пускають туристів. Введений в експлуатацію в 1970, виробник і експортер залізорудних окатишів, які використовуються в чорній металургії і виробництві сталі.
В ході екскурсії відвідали музей де ознайомилися з історією створення та етапами розвитку комбінату, його призначенням і познайомилися харизматичним гідом Миколою.
Пройшовши інструктаж з техніки безпеки і одягнувши спецодяг вирушили на схил. Кар’єр Полтавського гірничо-збагачувального – один з найбільших кар’єрів у світі. Глибина його близько 300 метрів, а ширина досягає 8 кілометрів. У цій чаші проходить 420 км автомобільних і 215 км залізничних шляхів, по яких руду доставляють на поверхню. З оглядового майданчика, можна спостерігати роботу найбільш великовагових машин у світі. Панорама кар’єра вражає.  
А з містичної точки зору кар’єр – це місце сили, де можна спілкуватися з вищими світами. Раніше тут був курган давніх аріїв, який світився ночами. Місцеві жителі побудували на його місці церкву, а сам кар’єр стали називати аномальної зоною, так як там часто траплялися нез’ясовні явища.
Індустріальний пейзаж це своя романтика…
На згадку про відвідини взяли з собою шматочок породи з вкрапленнями, дуже схожими на золото…
Далі оглядова екскурсія по осінньому і затишному місту Горішні Плавні. Ми побачили веселі місцеві пам'ятники – тут увічнили сантехніка Кузьмича, швейну машинку…
І на завершення нашої мандрівки був шопінг для всіх нас на трикотажну фабрику. Де всі… гарненько, скупилися в магазинах по заводським цінам.
Щоб підсумувати розповідь про поїздку, зроблю   висновок. Полтавщина – красива область, в якій існують тисячі пам'яток на різний смак і колір.  Тож мандруйте, відкривайте для себе нові місця, адже з кожної поїздки ми повертаємося вже не такими, як раніше.
Подорожуйте, любить нашу країну, а Горишні Плавні – це круто!

понеділок, 23 вересня 2019 р.

ДЕНЬ РІДНОГО МІСТА

У ці вересневі дні ми щороку згадуємо про славетні сторінки історії нашого краю, коли Полтава була звільнена від окупантів.
В Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара в секторі краєзнавчої літератури та бібліографії провідним бібліографом Надією Михайлівною Требіною був проведений інформаційний огляд літератури для учнів 7-Б класу школи № 5.
76 років тому наше місто було звільнене від окупантів, і люди стали працювати на мирній землі, хоча до Перемоги залишалося ще пережити багато горя й труднощів…
У ці дні ми віддаємо данину шани і поваги воїнам і схиляємо голови перед безсмертними подвигами визволителів, наших земляків, які пройшли кривавими дорогами війни, виборюючи для країни мирне життя.
Це особливий день, бо день рідного міста – це свято єднання. Саме в такі моменти ми відчуваємо в своїх серцях любов і гордість за свою малу батьківщину, сповнюємося почуттям єдиної родини.
Від щирого серця вітаємо всіх жителів Полтави з Днем міста!

середа, 18 вересня 2019 р.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ОЛІМП ПОЛТАВЩИНИ (Письменники-полтавці – переможці літературних премій у ХXI ст.)

Літературні премії – один із видів визнання творчості письменника взагалі чи конкретного його твору. Вручаються також за розкриття авторами окремих тем, за їх активну громадську діяльність та ін. Завдяки літературним преміям виявляються найбільш вартісні твори та імена їх авторів. 
Сучасні письменники Полтавщини продовжують гідно поповнювати вітчизняну літературу своїми кращими творчими надбаннями. Дехто з них відомі далеко за межами України, бо друкувались у багатьох країнах Європи. 
Про тих, хто долає літературний олімп у ІІІ тисячолітті, і стають лауреатами та дипломантами літературних та літературно-мистецьких премій, розповість матеріал виставки. Відомості про лауреатів не є вичерпними і подані з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара і обласних бібліотек Полтави.

четвер, 12 вересня 2019 р.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Ювілей знаного у всьому світі письменника, уродженця м. Полтава, спонукав нас відшукувати цікаві матеріали про його життя і творчість. У посібнику зроблена спроба віднайти публікації про поширення, розповсюдження за межами України літературного доробку нашого земляка, постановку в театрах різних країн світу його драматичних творів, дослідження творчості Івана Котляревського зарубіжними вченими, літературознавцями, істориками. Основні матеріали згруповані у двох розділах, до кожного з яких подається список використаної літератури, наявної в нашій бібліотеці та ПОУНБ імені І. П. Котляревського. Розміщені списки в алфавітному порядку. Досьє адресоване вчителям, бібліотекарям, студентам, старшокласникам.
"Слово… голосно залунало по широких світах". Іван Котляревський за межами України: до 250-річчя від дня народження письменника : біобібліографічне досьє / упорядник Н. М. Требіна ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2019. – 16 с.

вівторок, 10 вересня 2019 р.

"СИТЦЕВЕ ЩАСТЯ" ГАННИ КРЕВСЬКОЇ

Осінь – пора нових відкриттів. Одинадцятикласники СШ № 27 6 вересня 2019 року "відкрили"для себе Ганну Кревську – члена Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, лауреатку двох регіональних премій: імені Василя Симоненка та Володимира Малика, обласної премії імені Івана Котляревського, авторку трьох поетичних збірок.
Щойно з друку вийшла перша її прозова книга, яка має назву "Ситцеве щастя". Вона містить 8 оповідань та повість. Це – художнє відтворення історії полтавського краю 30–60-х років ХХ століття.
Гіркою родзинкою книги є Війна. Чому саме зараз піднята тема подій, які відбувалися в нашому краї понад 70 років тому?
Кажуть, що нова війна починається на землі тоді, коли йдуть у небуття останні воїни, жертви попередньої. Нині з ними обривається цілий пласт нашої історії. Але не до кінця... В основі цієї збірки лежать щоденникові записи її героїв, унікальні, історичні фотографії, зібрані письменницею на Лубенщині.
Книга написана з любов'ю до тих, що попри всі випробування нашої історії лишилися ЛЮДЬМИ. Вони зберегли унікальне вміння: зшивати ситець життя нитками прощення, латати пропалини любов'ю, передавати орнаменти своїх спогадів дітям, онукам та правнукам. Більшість історій, описаних у "Ситцевому щасті", насправді відбулися з героями.
Присутні були захоплені емоційною, колоритною, цікавою розповіддю письменниці про себе, свій рід, свою нову книгу, яку вона "зшивала" три роки.
Пані Ганна подарувала для нашої бібліотеки дві свої книги з автографом.

четвер, 5 вересня 2019 р.

"КОЛИ КОГО ЛЮБИШ, ТОГО НЕ ЗАБУДЕШ …"


Романтичні сторінки у житті і творчості І. П. Котляревського (на основі спогадів, поеми, п'єс письменника та творів про нього уродженців Полтавщини). 

Тогді найбільш нам допікає, 
Коли зла доля однімає, 
Що нам всього миліше єсть. 
І. П. Котляревський 
Початок XIX століття. 1802 року царським указом була утворена Полтавська губернія, з центром у м. Полтаві. 
"Полтава, в момент відкриття губернії, була невеликим містом, схожим більше на велике село, чим на місто", – писав І. Ф. Павловський [1, с. 9]. 
Сюди приїхав 39-річний капітан у відставці Іван Котляревський, після дванадцяти літ військової служби, тут проживала його старенька матуся. 
На його радість, рідне місто стало більш впорядкованим, воно вже мало своє культурне обличчя… 
Оселився Іван Петрович у невеликій садибі, придбаній 1751 року ще його дідом Іоаном, дияконом Успенської церкви, яка стояла на видному місці, біля Собору. Вадим Пассек (1808–1842) – історик, етнограф, згадував: 
"Хто не пам'ятає в Полтаві невеликого, самотнього будиночка на високій горі поблизу фортечних окопів. Хто, відвідавши цей будинок, не милувався навколишніми краєвидами: праворуч величезна будівля інституту і сад по узгір'ю; ліворуч широкі луки, і по них, звиваючись, блищить ріка Ворскла…" [ 2, с. 112]. 
Іван був ніжним і турботливим сином. Жив не розкішно, але пристойно. Умів прийняти гостей, любив товариство. 
Коли Іван Петрович з'являвся у будь-якому товаристві – моложавий, елегантний, у фраку, з незмінною білою краваткою, ­– він завжди був улюбленцем прекрасної половини. Дами оточували його, очікуючи компліментів, дотепних жартів та розповідей: 
За ввічливі станси, гучні мадригали 
Вродливиці теж нагороду давали... [3, с. 34]. 
Усмішка у поета була сяючою і звабливою, він встигав зробити жінкам компліменти, перецілувати ручки і шепнути на вушко кожній щось приємне. Анекдоти, примовки, іскрометні та дотепні, викликали веселощі і сміх – ніхто не міг з такою чудовою майстерністю оповідати. 
Володів особливим даром говорити про серйозні речі жартуючи, але без висміювання. Не одна дівчина задивлялася на ставного та високого Івана Петровича – він був нежонатим, дівчата сприймали його, як завидного жениха. 
Приємне, енергійне обличчя, чорне, як воронове крило, волосся, римський ніс, білозуба усмішка – як можна було байдуже пройти мимо? Здавалося, в його долі все безхмарно – безтурботний балакун, дотепник, душа компаній. 
Втім, життя його не було таким безжурним і світлим. Іван Петрович кілька разів змінював рід занять, був сміливим воїном, знав нестатки, але не виносив свої почування на широкий загал, серця свого не розкривав. 
"Під скромною простотою українця Котляревський приховував найпіднесенішу душу, доступну всім благородним почуванням…" [4, с. 65], – підкреслював С. П. Стеблін-Камінський у своєму біографічному нарисі, йому вторив В. В. Пассек: "ховав душу високу і повну найніжніших і найпалкіших почуттів. Він був душею дружніх бесід…" [5, с. 44] . 
А в молоді роки з ним трапилася історія, яка стала причиною його самотності – до кінця життя він прожив одинаком. 
Іванові було близько двадцяти п'яти років, коли він залишив державну службу, – очевидно, що кар'єра чиновника не вабила його так само, як і церковний сан. 
На життя заробляв вчителюванням у поміщицьких маєтках – і слава про нього, як "вчителя з бурси", гуляла округою: мовляв, дуже вченості відданий, у віршуванні йому рівних немає, на скрипці ладно грає і співає. 
У 1794–1796 р.р. Іван Петрович був учителем поміщицьких дітей у Золотоніському повіті Полтавської губернії і опинився в особливих обставинах, які зіграли велику роль у його особистому житті. Майбутній поет потрапив до поміщика Герасима Семеновича Сухопеня, у того були сини, дочки, за якими приглядала 20-річна племінниця господаря Марія. Звів на неї погляд Іван – і в небі зірки задрижали, срібне марево перед очима попливло... 
Наче зомлів. Іван не сумнівався ні хвилини, що саме ця дівчина судилася йому. Бо з Марією так гарно вони подружилися – вона виявилася веселою і товариською, а серце в неї було не гіршим, ніж гарненькі оченята. Іван забавляв Марусю веселими історіями: бувало, дрібнички оповідає, а вона так і падає зо сміху, а в самого Івана обличчя пісне, спокійне. 
А вечорами Котляревський схилявся над аркушами паперу – там він почав писати свою "Енеїду". І сміявся, і плакав над нею. Поема росла в нього "на клаптиках". 
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...