БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

вівторок, 7 травня 2019 р.

НАВІКИ ДВАДЦЯТИЛІТНІ… (молоді воїни-полтавці, які 1942 року стали попередниками подвигу Олександра Матросова)

Тисячі подвигів були здійснені воїнами в роки Другої світової війни. Але серед них були незвичайні, коли офіцери,бійці у найкритичніші хвилини бою, щоб врятувати товаришів від куль ворога , своїм тілом закривали амбразури фашистських вогневих дзотів. 
Цих героїв з 23 лютого 1943 року називали "матросовцями", в честь подвигу О. Матросова. Але, як свідчать останні історичні документи: бойові донесення, списки безповоротних втрат, першим такий подвиг, підтверджений документально, звершив 24-річний політрук танкової роти 
О. Панкратов 24 серпня 1941 року, під Новгородом. Він поклав початок абсолютно новому бойовому прийому – обміну власного життя на погашений бойовий дзот. 
До лютого 1943 року у Олександра Матросова було сорок чотири попередники. Серед тих, хто 1942 року попередив його подвиг, було троє молодих воїнів-полтавців: 

БОВКУН МИХАЙЛО КУЗЬМИЧ (1921–1942) 
Уродженець с. Маячка Новосанжарського р-ну, військове звання – лейтенант. 
У книзі "В боях за Воронеж" йдеться про подвиг юного лейтенанта, який у липні 1942 року зі своїм взводом відбивав атаку за атакою фашистських окупантів. Центральна вулиця міста була під шквальним вогнем ворожих кулеметників, які стріляли з кам'яних підвалів будинків. Взвод зазнав значних втрат… Бійці ніяк не могли знищити вогневий дзот противника. У командира залишилась одна граната. Що робити? Михайло, притиснувши її до грудей рвонувся до амбразури і впав на неї. Сильний вибух – і мовчання… Рота прорвала ворожий заслін. 
21-річний лейтенант Михайло Бовкун був посмертно нагороджений орденом Леніна, нині його іменем названа вулиця у центральній частині 
м. Воронежа. 
САМОЙЛЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ (1922–1942) 
Уродженець с. Загребелля Чорнухинського р-ну, військове звання – старший лейтенант. 
Петро – селянський син, до війни навчався у Лохвицькому педагогічному училищі, але з третього курсу був призваний в армію. Закінчив прикордонне військове училище і зразу ж попав на фронт. 
Кубанський плацдарм, двадцятилітній офіцер зі своїм підрозділом повинен був взяти штурмом одну з важливих висот. Бійці безстрашно проходили через мінні поля, але раптом полоснув кулемет з прихованого ворожого дзоту. Атака могла захлинутися. Гранат уже немає, а командир найближче до смертоносного кубла. 
У бойовому донесенні було сказано коротко: "Оберігаючи бійців, старший лейтенант Самойленко ліг грудьми на амбразуру дзоту і загинув. Своєю смертю допоміг підрозділу виконати бойовий наказ. Нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора". 

СТАДНИК МИКОЛА (1916–1942) 
Уродженець м. Полтава. Військове звання – лейтенант. 
До війни Микола працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, очолював молодіжну організацію підприємства, був майстром у залізничному училищі. 1939 року юнака призвали в армію, направили на командні курси. На фронт потрапив у перші дні війни. 
Вересень 1942 року, Волховський фронт, жорстокі бої на підступах до Ленінграду. Зокрема, неприступний Синявський виступ наші підрозділи ніяк не могли подолати, щільний кулеметний вогонь не давав змоги бійцям навіть підняти голови. 
Прорвати фашистську оборону допоміг сміливий вчинок лейтенанта Миколи Стадника, який кинувшись на фашистський дзот, закрив його своїм тілом. 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...