неділя, 11 червня 2017 р.

"ДЕ ЗОСТАЛИСЬ ДУШІ ХОРОМИ…"

Лівицька-Холодна
 Наталя Андріївна
(Рідна Полтавщина у поезіях Н. Лівицької-Холодної) : 
до 115-ої річниці від дня народження поетеси української діаспори, уродженки краю.
Народилася Наталя 15 червня 1902 року на Писаренковому хуторі, в обійсті своєї бабусі, поблизу с. Гельмязів Золотоніського повіту Полтавської губернії. 
Лівицькі – старий козаць­кий старшинський рід із Ліплявської сотні ­Пере­яславського полку. Рід пере­йшов у дворянство, але тримався ­козацьких традицій. ­
Виростала дівчинка на благодатній Полтавщині, у "Божому раю", серед садків і квітів. 
Бабусина ласка, козацьке привілля, таємнича зажура степів, щирі й добрі земляки із задушевними піснями, казками, легендами, солов'їною мовою творили її духовний світ:
Як багато було там Бога
В кожнім серці і в кожній хаті!
Поетка про раннє дитинство згадує так: "І все те: ті хутори, і та Золотоноша, і піщані горби над Дніпром, на одному з яких залишилася могила мого діда, – було колискою мого життя, моєї творчості. Там я пізнала справжню любов – любов родинну і любов до землі, з якої ми встали. До п'яти років життя я не знала іншої мови, крім української. Життя було повне звуків і барв. Звуки – це спів птахів у садах і гаях, співи дівчат на селі і голос батька, який заспівував на добраніч. І все те було мовою, яка сама була як спів. Барви – це квітки в садах і полях, це блакить неба, це Дніпро…". 
Це дало силу не зректися свого краю і народу в пізніші найважчі часи.
Ім'я поетеси української діаспори в США, непересічної особистості Наталії Лівицької-Холодної довгий час було серед замовчуваних в Україні. Хоч прожила понад 100 років, а творчий шлях поетеси тривав близько 80 років, вона ніколи не дізналася, що на Батьківщині віршова спадщина її нарешті отримала визнання, прихильність та захоплення читачів, великий інтерес дослідників-літературознавців.
Історія її життя цілковито повторює долю тих, хто був змушений покинути рідні простори та жити й творити на чужині, блукати-мандрувати "емігрантськими Сахарами", за висловом поета Є. Маланюка.
Наталя Лівицька… Ім'я цієї жінки звучить, як музика. І такою ж вродою наділив її Бог як людину і таким же талантом, як митця. А ще наділив даром любити – свій рід, коханого, доньку, Україну.
Вона – авторка великої кількості поезій (понад 400), прозових творів – усе своє життя присвятила Україні. Світло і любов поетка випромінювала через поетичне слово.
Лише за цю любов Наталія Андріївна була покарана 82-ма роками вигнання. Взагалі, не пестила доля поетесу, навпаки, раз за разом перетинала її шлях неосяжною стіною болю, коли вже, здавалося: немає терпіння, крах надій. Напевно, тому, що була спочатку жменька щастя, була святість, яка зігрівала, давала сили в подальші найпекельніші роки. Це – дитинство в ріднім краю…
Подаємо уривки з поезій, де постає у своїй красі полтавська земля:

Від Полтави до Харкова й Курська
Попливе жовтосиній стяг.
Не Димитрій це і не Курбський
До Москви прокладатиме шлях.

О краю мій! В твоїх весняних зливах
Прийми від мене радісний привіт.
Там, на заквітчаних полтавських нивах
Дитячих ніг моїх лишився слід.

Я дивлюсь на світ очима води
У ставках Полтавщини…
І місяць уповні
Дивиться оком Гоголя
В око мені…

Що б дала за один окрайчик 
того хліба, що просто з печі… колись.
І за спів чи Маринин, чи Одарчин,
Чи за той, що співав верболіз.
О, верб моїх сріблясті довгі віти,
Полтавських верб склепіння мовчазні
Так солодко за вами тут тужити
І плакати за вами по весні!

Стоять задумані і мріють над водою
Полтавських верб зелені і густі сади.
О серце стомлене, до них іди з журбою,
до них із радістю своєю йди.
О краю мій! Весни такої
Ніде немає й не було!
І серце згадкою ясною
Знов, як троянда, зацвіло.

Вилазить місяць, як полтавський книш,
З-за хмари, як з печі,
І голосом зимових тиш
Заводить пісню ночі.

Вже життя, як той місяць – колишній –
Швидко-швидко йде на ущерб…
А так хочеться знати: чи вишні
На Полтавщині родять ще? 

Де той дім, що на стінах
Лиця предків і минулого слід,
Де тепло, що в ньому росте родина?
Де мій рід?


Пропонуємо користувачам поетичні підбірки полтавки, опубліковані в антологіях, які наявні в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара:
  1. Лівицька-Холодна Н. [Поезії]/ Н. Лівицька-Холодна // Стріла: суб'єктивна антологія // упоряд., автор передмови і есе В. Базилевський. – К., 2013. –C. 501–515.
  2. Лівицька-Холодна Н. [Поезії]/ Н. Лівицька-Холодна // Вертоград :укр. поетичнетисячоліття : антологія /упоряд., передмова І. Лучука. – Тернопіль, 2009. – С. 547–548.
  3. Лівицька-Холодна Н. [Поезії] Н.Лівицька-Холодна // Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія. – К., 2009. – С. 259–285.
  4. Лівицька-Холодна Н. [Поезії]/ Н. Лівицька-Холодна // Біла книга кохання: антологія укр. еротичної поезії / упоряд. І. Лучука, В. Стах. – Тернопіль, 2008. – С.120–122; Літургія кохання: антологія укр. любовної лірики кінця XIX– поч. XXIст. / упоряд. І. Лучука. – Тернопіль, 2008. – С. 196–199.
  5. Лівицька-Холодна Н. [Поезії]/ Н. Лівицька-Холодна // Дивоовид: антологія укр. поезії XXст. / упоряд., передмова, довідки про авторів І. Лучука. – Тернопіль, 2007. – С. 225–229.
  6. Лівицька-Холодна Н. [Поезії]/ Н. Лівицька-Холодна // Празька поетична школа. Антологія / упоряд. текстів та передмова О. Г. Астаф'єва, А. О. Дністрового. – Харків, 2004. –С. 201–204.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...