пʼятниця, 29 квітня 2016 р.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДЖАЗУ

На 36-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, яка відбулася наприкінці осені 2011 року, рішенням міжнародного співтовариства було оголошено 30 квітня Міжнародним днем джазу.
Джаз виник наприкінці 19 - початку 20 століття в США як синтез африканської та європейської культур і донині залишається унікальною формою музичного мистецтва, що об'єднує раси і національності і стирає межі між людьми і державами.
Основна мета цього свята, як зазначили його засновники, - "підвищення ступеня інформованості міжнародної громадськості про джаз як про силу, що сприяє миру, єдності, діалогу і розширенню контактів між людьми".
  1. Джазова музика: історія, особливості, кумири // Все для Вчителя. - 2009. - № 15-16. - С. 27-28
  2. Молодость джаза : [Корни джаза. Хронология джаза. Легендарные имена джаза] // Древо познания. - 2002. - N 16. - С. 7-10
  3. Прісич Н. Музичні ритми Америки / Н. Прісич // Мистецтво та освіта. - 2009. - № 3. - С. 49-52

четвер, 28 квітня 2016 р.

ТВОРЧІСТЬ НІНИ ФІАЛКО

Фіалко Н. І.
Ніна Іванівна Фіалко, народилася на Черкащині в селі Косенівка Уманського району 10 вересня 1943року в родині сільської інтелігенції. 
У важкий голодний 1947 рік, захворіла на туберкульоз кісток і від того часу дитинство минало не так, як у більшості дітей її віку. Семирічку закінчила з однією четвіркою і мама влаштувала її в Уманську бухгалтерську школу, в яку приймали учнів після закінчення десятирічки. Мабуть батьки, вважали, що іншої роботи вона не зможе виконувати, а жити якось треба. Щоб не відставати від інших, їй доводилося вчитися з подвійним навантаженням. Старт в доросле життя ніби був добрий, бо в не повних шістнадцять роківвона вже нараховувала у колгоспі людям трудодні. Папери і рахівниця з ранку до смеркання. 
Жодної вільної хвилини! Зненавиділа цю роботу і стала замислюватись, яким чином її можна змінити. На щастя у селі започаткували вечірню десятирічку і вона вступила до 8 класу. Не розповідаючи батькам про свої плани, після закінчення подала документи до Київського технікуму харчової промисловості.
Мріяла вбити два зайці: вирватися з села і набути професію, не пов'язаної з сільським господарством. 
Закінчила лише перший курс, а учбовий заклад розформували. Студентів відділу кондитерського і хлібопекарного виробництва перевели до Кам'янець-Подільського.
Після закінчення навчання в технікумі харчової промисловості здобула фах техніка-технолога і по направленю попала на роботу до Тернополя. Обраній професії присвятила тридцять шість років життя.

середа, 27 квітня 2016 р.

УКРАЇНО-НІМЕЦЬКА МІЖНАРОДНА ЛІТЕРАТУРНА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Щовесни молоді письменники України виборюють право стати лауреатами престижної міжнародної українсько-німецької премії ім. Олеся Гончара.
Історія
Міжнародна недержавна україно-німецька літературна премія ім. Олеся Гончара заснована в 1996 році великими шанувальниками творчості письменника громадянами Німеччини письменницею Тетяною Куштевською та меценатом, громадським діячем і бізнесменом Дітером Карренбергом на підтримку літературної молоді України та пошанування О. Гончара у світі. 
За 20 років існування премії її лауреатами стали багато талановитих юних обдаровань: поети, прозаїки, критики, публіцисти. Багато з них уже є авторами кількох книжок, членами Національної спілки письменників України.
Лауреатами премії  2016 стали:
У номінації «Поезія» 
  • Микола Натощак (м. Вінниця) – за збірку поезій «Тисяча степових років»
  • Ігор Остапенко (м. Київ) – за збірку поезій «Лихо манія»
У номінації «Проза» 
  • Олег Андрійко (с. Літрівка, Криничанський район, Дніпропетровська область) – за роман «Пісня цапів»
У номінації «Мала проза»
  • Христя Ковар (м. Брно, Чеська республіка) – за збірку оповідань «Біологія почуттів».
У номінації «Публіцистика» 
  • Аліна Конотоп (с. Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область) – за збірку нарисів «Жінка на українських просторах».

неділя, 24 квітня 2016 р.

БУДЬТЕ МЕДІАГРАМОТНИМИ

Щодобово на пересічного читача, глядача і користувача мережі виливається цілий інформаційний океан. Як не потонути в ньому? Кілька порад від медіафахівців.

четвер, 21 квітня 2016 р.

ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ

22 квітня виповнюється 130 років від дня народження українського художника, театрального декоратора, скульптора, педагога - Євгена Яковича Сагайдачного (22.04.1889-21.08.1961).
Усе своє життя Є. Я. Сагайдачний віддав мистецтву. Народне, завжди реалістичне і найбільш демократичне мистецтво для нього було особливо близьким, і рідним. В ньому митець бачив ту здорову основу творчості, яка повинна живити справжнього художника.
28 листопада 1970 р. завдяки старанням дружини З. А. Сагайдачної у Косові було відкрито музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, як філіал Коломийського музею. В ньому представлено унікальну колекцію творів народних майстрів Гуцульщини, Прикарпаття. Майже всі вони – з власної збірки Є. Я. Сагайдачного. Це і є та спадщина митця, яка прославила його добре ім’я на Гуцульщині.
Євген Якович Сагайдачний залишив яскравий слід в українській культурі та мистецтві ХХ сторіччя. Його неординарна постать посіла достойне місце у когорті корифеїв українського мистецтва.
Твори Митця: картини ("Вулички в Туреччині" (1920) та ін.); численні акварелі з гуцульського життя ("На базарі" (1949), "З Соколівки до Яворова" (1951) та ін.); скульптура ("Жінка навколішки", "Робітник з молотком", "Жінка молиться" (1920-ті) та ін.).
  1. Сагайдачний, Е. Улица - ок. 1920 [Текст] / Е. Сагайдачний // Великие художники их жизнь, вдохновение и творчество. - 2005. - Ч. 99. - С. 20-21.
  2. Іванчук, М. Він стверджував ідеї Бойчука [Текст] / М. Іванчук // Образотворче мистецтво. - 2011. - № 3-4. - С. 124-127.

середа, 20 квітня 2016 р.

УКРАЇНСЬКИЙ СКУЛЬПТОР



Сухенко Віктор Васильович – український скульптор, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (1989). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1984). Професор Академії образотворчого мистецтва і архітектури (1994).

Народився Віктор Васильович 21 квітня 1941 році у селі Рибці Полтавської області. Закінчив Полтавську середню школу № 36. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1955-1959). Потім навчався в Київському художньому інститут (у М. Г. Лисенка), де потім викладав у ньому на кафедрі скульптури – з 1966 року. Після захисту диплому був запрошений керівництвом монументальної майстерні академіком М. Г. Лисенко до співпраці.

Його роботи:

  • 1966 – "Нескорений",
  • 1967 – "Висотник",
  • 1971 – пам'ятник двічі Героєві Радянського Союзу С. А. Ковпаку в Путивлі Сумської області (у співавторстві – скульптори М. Г. Лисенко, В. В. Сухенко, архітектори П. Тутученко, А. Ф. Игнащенко ),
  • 1972 – Давид Бакрадзе,
  • 1972 – С. Руднев,
  • 1973 – С. Ковпак,
  • 1974 – академіку М. Г. Лисенку(сердечну дружбу Віктор Сухенко увічнив в портретному надгробку учителя на Байковому кладовищі),
  • 1975 – пам'ятник Героям форсування річки Південний Буг Миколаївська область (у співавторстві),
  • 1976 – пам'ятник в урочищі Бабин Яр у Києві,
  • 1979 – пам'ятник академікові Б. Грекову в Миргород,
  • 1981 – пам'ятник-бюст – лауреата Ленінської премії А. Коломийца,
  • 1982 – пам'ятник Т. Шевченку в Актау, Казахстан (нагороджений премією ім. Т. Г. Шевченка),

ШАРЛОТТА БРОНТЕ

200 років від дня народження Шарлотти Бронте (1816–1855), англійської письменниці.
Шарлотта Бронте народилася 21 квітня 1816 в Західному Йоркширі і була третьою дитиною (а їх було шестеро — Мері, Елізабет, Шарлотта, Патрік Бренуелл, Емілі і Енн) в сім’ї священнослужителя англіканської церкви. Рано втративши матір, в дитинстві вона пережила багато горя, страждаючи від суворого та фанатичного батькового характеру.
Шарлотту разом з трьома сестрами батько віддав в безкоштовний сирітський притулок для дітей духовенства, але через рік змушений був забрати: притулок вразила епідемія тифу.
Вимушена працювати гувернанткою, багато років Шарлотта мріяла відкрити свій пансіон для дівчаток. Накопичивши невелику суму, разом із сестрою Емілією вона поїхала до Брюсселя. Відкритий пансіон біля кладовища не набув популярності, цьому не допомогли ні педагогічна майстерність сестер Бронте, ні досвід, ні знання французької мови, ні отримана за кордоном освіта.
Літературна обдарованість Шарлотти Бронте виявилася рано, але шлях до визнання виявився для неї довгим і болісним.
Лише в 1846 році сестрам Бронте вдалося видати збірку своїх віршів, але успіх принесли Шарлотті не вірші, а роман «Джен Ейр», що вийшов в 1847 році.
Шарлотта вийшла заміж в червні 1854 року. У січні 1855 стан її здоров’я різко погіршився через вагітність.
Шарлотта померла 31 березня 1855 у віці 38 років.
Романи сестер Бронте і у ХХІ ст. залишаються одним з найпопулярніших серед класичних творів. Проблеми, порушені у них, досі актуальні і хвилюють сучасного читача. 
  • Джейн Ейр, 1846-47, виданий в 1847 р 
  • Шерлі, 1848-49, виданий в 1849 р 
  • Городок, 1850-52, виданий в 1853 р 
  • Учитель, 1845-46, виданий в 1857 р 
- Бронте, Шарлотта. Эмма [Текст] : роман / Ш. Бронте. - М. : АСТ : Фолио, 2000. - 444 с. 
- Бронте, Шарлотта. Джейн Эйр [Текст] : роман / Ш. Бронте ; пер. с англ. В. Станевич. - М. : Правда, 1989. - 509 с.                                           

вівторок, 19 квітня 2016 р.

"Я ОБІЙШОВ УСІ СВІТИ..."


На землях, спалених війною,
Щоночі бачились мені
Моє містечко над Сулою
                     В моїй дитинній стороні.
                      На землях, де ревли гармати,
Повік ввижається з імли
Моя стара убога хата,
Де ми вродились і росли.
Нещодавно журі літературної премії "Благовіст" оголосило лауреатів 2016 року. У номінації "Поезія" лауреатом став наш земляк, уродженець м. Лохвиця, старійшина української літератури, Микола Петренко за збірку "Перетин".
Це сто перша книга 90-річного автора, який прожив довге і насичене життя, багато чого бачив, багато пережив: Голодомор і сталінські репресії, від яких постраждав батько і його брати; Другу світову війну, нацистські невільничі концтабори (Янівський, Штокбах, Брюккен, Бухенвальд), в'язнем яких він був у юності.
Після визволення – табори вже радянські, "фільтраційні" та трудові: праця на вугільних шахтах Донбасу, рибних промислах Далекого Сходу, камчатський лісоповал.І вже потім – навчання у Львівському державному університеті ім. І. Франка, праця журналіста, вдалі літературні спроби, видані книги: поезія, гумор, публіцистика, мала проза, дитячі збірки, театральні вистави, переважно для дітей, до двох сотень пісень, між яких такі, що визнавалися кращими піснями року, насамперед це "Намалюй мені ніч" та інші.
Жадання миру і щастя для людей, найперше, для юного покоління, віра в правду і справедливість, світле майбутнє рідного краю – ці чуття пронизують всю творчість Миколи Євгеновича. Особливо це стосується двох останніх книг – "Моє містечко над Сулою" (2014) та "Перетин" (2015), які писалися досвідом малого хлопчака з полтавського краю – коли вже юні почуття освячуються багатющим досвідом поета.
Творчість Миколи Євгеновича Петренка отримала заслужене визнання в Україні, за кордоном. Він – лауреат десяти літературних премій, заслужений діяч мистецтв України. Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної ради України, Великим Золотим Знаком (Німеччина).

пʼятниця, 15 квітня 2016 р.

МАРТОС БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

(20.05.1879, Градизьк Лубенського пов. Полтавської губ. – 19.10.1977, США) –громадсько-політичний діяч, учений-економіст, організатор кооперативного руху; член Центральної Ради, генеральний секретар земельних справ, міністр фінансів, Голова Ради Міністрів УНР (1919).
Походив Борис Миколайович зі старовинного козацького роду, до якого входили Павло Мартос (наказний полковник), видатний скульптор Іван Мартос, історик Олексій Мартос і інші чільні представники. 1897 року він із золотою медаллю закінчив Лубенську класичну гімназію і вступив на математичний факультет Харківського університету. Став активним учасником студентської громади, за словами одного з її представників О. Коваленка, завжди "брав на себе відповідальні, часто дуже небезпечні справи". За політичну діяльність тричі арештовувався і відбував покарання. 1908 року Борис нарешті закінчив університет і викладав математику в різних учбових закладах, доки йому не заборонили педагогічну діяльність. Протягом 1910–1914 рр. працював у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини, до 1917 року – інспектор кооперації Полтавського губернського земства.
Після падіння Російської імперії Борис Миколайович брав діяльну участь у розбудові Української держави, в цей період він обіймав вищеназвані високі посади. Він – патріот, фахівець високого рівня, вірив у свій народ, його силу, завжди говорив: "покладаймо надії тільки самі на себе, на свою працю...". 
Ще в березні 1917 року Мартос стає фундатором Коопцентру, який спрямовував наукову, виробничу, освітню діяльність кооперації в Україні. Обіймаючи посади міністра фінансів та прем'єр-міністра УНР, Мартос здійснив ряд важливих заходів щодо впровадження української валюти, збереження її вартості. Згідно з Законом про гривню, ухваленим Центральною Радою, міністр фінансів замовив у Берліні друкування гривень, так як "в Україні не було необхідних матеріалів і добрих новітніх машин". Здійснив грошову реформу, вилучивши з обігу царські гроші, гроші європейських країн, посиливши позиції українських. "Для державного престижу це мало велике значення", – писав згодом Мартос.
Прем'єрство Б. Мартоса припало на дуже важливий період, тому й формування Кабінету міністрів не було одномоментним актом. Уряд прагнув будувати єдину самостійну і незалежну Україну, боровся за її утвердження, не залучаючи на допомогу "чужинської військової сили".

середа, 13 квітня 2016 р.

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ НА ПЕРІОД ДО 2025 РОКУ

  • Україна. Кабінет Міністрів. Про схвалення Стратегії розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року "Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку" [Текст] : розпорядження від 23 берез. 2016 р. № 219-р / Україна. Кабінет Міністрів. // Урядовий кур'єр. - 2016. - 9 квіт. - С. 11-12 ; Офіційний вісник України. - 2016. - № 26. - С. 165-178
Уряд схвалив "Стратегію розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року "Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України". Відповідне розпорядження визначає ключові напрямки розвитку бібліотечної справи в Україні, вплив бібліотек на рівень соціально-економічного розвитку та інформаційної безпеки держави, розвитку науки, освіти, культури та збереження культурної спадщини. Стратегія, зокрема, передбачає: удосконалення нормативно-правової бази, яка стосується діяльності бібліотек, та врегулювання стандартів бібліотечно-інформаційної галузі відповідно до міжнародних стандартів; забезпечення професійного розвитку персоналу бібліотек, оновлення системи бібліотечно-інформаційної освіти та підвищення кваліфікації; модернізація матеріально-технічної бази та інформаційно-технологічної інфраструктури бібліотек тощо. Прийнятий акт підніме імідж бібліотеки в ролі комунікаційного майданчика суспільства, створить всі можливості для інтеграції бібліотечної сфери у світове співтовариство, дасть можливість 100 % провести комп'ютеризацію бібліотек та вільний доступ до мережі Інтернет, запровадить нові інформаційно-бібліотечні послуги, створить Національну електронну бібліотеку України та сформує базу даних єдиного Державного реєстру національного культурного надбання "Книжкові пам'ятки України". Реалізація Стратегії буде відбуватися за участі органів державної влади, місцевого самоврядування, бібліотечних закладів, установ освіти, науки і культури, громадських об`єднань.

субота, 9 квітня 2016 р.

ПРОГРАМА "ПРО КУЛЬТУРУ" З В'ЯЧЕСЛАВОМ КИРИЛЕНКОМ НА УКРАЇНСЬКОМУ РАДІО ВІД 08.04.2016 (ВІДЕО)

На першому каналі Українського радіо у вечірньому ефірі вийшла авторська програма «Про культуру» з В’ячеславом Кириленком.
У програмі "Про культуру" В'ячеслав Кириленко розповів про позбавлення меморіальних споруд і пам'ятників комуністичної доби статусу пам'яток та державну підтримку українського культурного продукту.
Відеозапис цієї програми ви зможете переглядати на сайті Міністерства культури уновинній стрічці та відеогалереї.
Програма виходить щоп’ятниці о 20:40 (з повтором у неділю об 11:30) на Першому каналі Українського радіо.
Джерело: Прес-служба Міністерства культури України

пʼятниця, 8 квітня 2016 р.

ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ...

Говорять, час – найкращий лікар і немає ран, які б не піддавалися його лікуванню. Але коли думаєш про Чорнобиль, про те страшне лихо, що накрило своїм чорним крилом відразу мільйони людей, розумієш, що виключення все-таки бувають… 
Злетіли три десятиліття страшної трагедії, яка так чи інакше торкнулася кожного, проте й дотепер день 26 квітня залишається в нашій пам’яті чорною датою. 26 квітня 1986 року о 1.23 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС і сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році. 
Збудована в 1976 році, Чорнобильська АЕС, розташована за 100 кілометрів на північ від Києва; вона мала чотири реактора, кожний з яких був здатен виробляти до тисячі мегават електроенергії.
Під час ліквідації наслідків аварії та евакуації людей із забруднених територій на зруйнованому 4-му енергоблоці, на території ЧАЕС та в межах 30-ти кілометрової зони (яка пізніше стала більш чітко називатися „зона відчуження”) працювали представники різних військових структур, науковці, інженерно-технічні працівники та робітники з усієї України. 
Викликана цим вибухом масштабна комплексна катастрофа охопила різні сфери: екологію, медицину, політику, демографію, культуру, освіту... Не виключенням стала і Полтавська область. 
В Полтавській області створювалися спеціальні загони та технічні ресурси, покликані пришвидшити вирішення посталих проблем. Тисячі людей Полтавщини взяли участь у роботах, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії. Неможливо оцінити героїзм десятків і сотень наших земляків, які протягом 1986 року намагалися захистити країну від загрози радіаційного забруднення.
Два слова – Чорнобиль і радіація – 30 років тому змусили українців здригнутися … 
Що буде через 30 років, вони не знали, та й не думали про це. Чорнобильська трагедія все ще болить полтавцям. Попри уявлення про те, що трагічного 1986 року чорна радіаційна хмара Полтавщину не накрила, в регіоні чимало людей пов’язують свої біди саме з наслідками аварії на ЧАЕС. Наразі на Полтавщині проживають майже 14 тисяч «чорнобильців». За роки, що минули після трагедії, чорні хустки носять 442 удови, чиї чоловіки пішли з життя через хвороби, пов’язані з наслідком аварії на ЧАЕС. 1864 полтавці через підступну радіацію стали інвалідами. Так що можна говорити про те, що Полтавщину не оминуло лихо Чорнобиля. Знати це і розуміти, що ж сталося, - завдання і обов’язок кожної свідомої молодої людини.
З метою гідного вшанування подвигу учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,

четвер, 7 квітня 2016 р.

ВАСИЛЬ ДАНИЛОВИЧ БЕЗУГЛИЙ

 БЕЗУГЛИЙ В. Д.
(1922-2001)
Народився 7 квітня 1922 року в с. Заруддя Кременчуцького району, Полтавської області в сім'ї вчителів. Батько працював учителем математики, мати – вчителем російської мови. 
Початкову освіту одержав у Галещинській початковій школі, продовжив навчання у Козельщинській середній школі, куди переїхали працювати його батьки. Середню школу закінчив у 1939 році й вступив на перший курс Харківського державного університету хімічного факультету, закінчив його в 1946 році.
З 1946 по 1949 роки працював у Харківському науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті молодшим, а потім старшим науковим співробітником. 3 1950 по 1958 рік Василь Данилович був технологом цеху, начальником ЦЗЛ Харків­ського заводу зубопротезних матеріалів. З 1952 по 1969 рік працює асистентом, доцен­том, а потім професором кафедр фізичної та органічної хімії Харківського державного університету (ХДУ). У 1958-1969 pp. очолював науково-дослідну лабора­торію пластмасових сцинтиляторів НДІ монокристалів; у 1969-1975 pp. – кафедру Українського заочного політехнічного інституту; у 1975-1981 pp. – кафедру аналітич­ної та фізичної хімії Харківського фармацевтичного інституту. З 1981 р. він – завідувач кафедри пластмас, професор Української інженерно-педагогічної академії, науковий керівник лабораторії електрохімії полімерів, а з 1988 року – професор кафедри технології органічних сполук. З 1999 року – на пенсії.
Професор В. Д. Безуглий започаткував новий науковий напрямок – аналітичну електрохімію полімерів, уперше в нашій країні розробив технологію виробництва сцин­тиляційних пластмас для індикації радіоактивного випромінювання, а також технологічні електрохімічні методи аналізу полімерів. Його дослідження в галузі полярографії органічних сполук, зокрема лікарських речовин, і пластмас зробили вагомий внесок у теорію полярографії. Василь Данилович запропонував адсорбційний метод виділення кофеїну та теоброміну з рослинної сировини, розробив електрохімічний спосіб одержання саліцилового альдегіду для фармацевтичної промисловості, інгалятор для лікування і профілактики застудних захворювань, еластичну масу для виготовлення відбитків у медичних цілях, моделюючі склади, пломбувальні матеріали на основі полімерів і спеціальні пластмаси для стоматології та організував їх виробництво із застосуванням для ініціювання полімеризації оксред-систем.

794 МЕМОРІАЛЬНИХ СПОРУД І ПАМ'ЯТНИКІВ КОМУНІСТИЧНОЇ ДОБИ ПОЗБАВЛЕНІ СТАТУСУ ПАМ'ЯТОК

Згідно цього наказу у 13 областях України 794 об’єкта культурної спадщини визнані такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а саме:
- у Вінницькій області – 12 об’єктів; 
- у Волинській області – 6 об’єктів;
- у Дніпропетровській області – 10 об’єктів;
- у Кіровоградській області – 30 об’єктів;
- у Миколаївській області - 36 об’єктів;
- у Полтавській області – 178 об’єктів;
- у Рівненській області - 52 об’єкта;
- у Сумській області – 12 об’єктів;
- у Тернопільській області – 156 об’єктів;
- у Харківській області - 174 об’єкта;
- у Хмельницькій області – 78 об’єктів;
- у Черкаській області – 19 об’єктів;
- у Чернігівській області - 31 об’єкт.
Серед таких об’єктів пам’ятники Леніну, М. Фрунзе, Ф. Дзержинському, С. Кірову іншим комуністичним діячам, чекістам, комсомольцям, меморіали пам’ятні знаки та дошки на честь Жовтневої революції інших подій та дат, що використовувалися для пропаганди комунізму і тоталітарного режиму.
До цього часу відповідно до діючого законодавства вважалися пам’ятками, наприклад, такі об’єкти як «Пам’ятник - погруддя комсомольцям 20-х від комсомольців 60-х» (м. Лохвиця, Полтавська обл.) або «Пам’ятний знак з текстом телеграми жителів села 23.01.1924 р. ЦВК СРСР в зв’язку з увічненням пам’яті борців за свободу – 9 січня 1905 р. і одержання тяжкої звістки про смерть дорогого вождя В.І. Леніна» (с. Кибинці, Полтавська обл.)

вівторок, 5 квітня 2016 р.

ПИСЬМЕННИК ШИРОКОЇ ДУШІ

(1906 - 1989)
Цього року  святкують 110 років з дня народження українського прозаїка, драматурга Анатолія Івановича Шияна.
Народився письменник в українській слободі Борисівці на Білгородщині в родині селянина-маляра. Мальовничі краєвиди слободи, привілля навколишніх степів, задумливий ліс чарували душу юного Анатолія. Рідна сторона дала йому багатий матеріал для літературної творчості. У ранніх оповіданнях, першій повісті «Баланда» (1930), романі «Гроза» (1936) картини сільського життя змальовані митцем з Борисівки, де пройшло його дитинство, де навчився бачити й розуміти красу.
Юнак робить перші спроби писати під час навчання в Київському лісотехнічному інституті. Він входить до київської групи «Молодняк», де бере участь в гарячих творчих дискусіях того часу. 1928 року друкується його перше оповідання «Лісокради».
Повноправно Анатолій Шиян вписує своє ім'я в ряд майстрів українського слова у 30-ті роки. У періодиці публікуються його оповідання. Протягом 1930 - 1932 років побачило світ шість оригінальних збірок нарисів, оповідань, повістей. У 1934 році письменник закінчує свій перший роман «Магістраль».
Одним із найзначніших творів Шияна став роман «Гроза» (1936), число видань якого перевершило два з половиною десятки. За мотивами роману в 1959 році було знято фільм «Гроза над полями», сценарій до якого написав сам автор. Анатолій Шиян створив сценарій і до фільму «Летючий корабель».
Притаманне письменникові вміння віднайти яскраву художню деталь, колоритно подати ту чи іншу картинку живої дійсності, глибока повага до багатющого арсеналу фольклорної поетики, особливо пісенної, проявилися в кращій з повістей А. Шияна «Мар'яна» (1953).
Знаний Анатолій Іванович Шиян і як драматург, театральний критик. У його доробку є п'єси-казки для дітей («Котигорошко», «Летючий корабель», «Івасик-Телесик»), драми «Де шуміла ковила» (1960), «Вечірня пісня», п'єси «Дружба» (1932), «Коні» (1933), «Зірниці» (1956).
Небайдужою письменнику була й релігійна тематика. Одним з останніх його драматичних творів є п'єса «Тиха обитель», присвячена життю жіночого монастиря у дні революції.
У роки Великої Вітчизняної війни А. Шиян служив військовим кореспондентом, співпрацював з Миколою Бажаном. Побував письменник і в партизанському з'єднанні генерала Сабурова. По війні ним була видана документально-нарисова книжка «Партизанський край» (1946), яка стала правдивим документом про боротьбу наших патріотів у ворожому тилу.

понеділок, 4 квітня 2016 р.

ВИСТУП В'ЯЧЕСЛАВА КИРИЛЕНКА У ПАРЛАМЕНТІ

Першого квітня завершився черговий пленарний тиждень четвертої сесії Верховної Ради України восьмого скликання. Цього дня тривала "година запитань до Уряду", під час якої Віце-прем'єр-міністр - Міністр культури В'ячеслав Кириленко відповів на запитання депутатських фракцій стосовно новацій, які передбачено в стратегії розвитку української культури.
В'ячеслав Кириленко повідомив, що першого лютого цього року рішенням Уряду ухвалено довгострокову стратегію розвитку культури - стратегію реформ. В основі цього документу лежать питання дерегуляції, демократизації і забезпечення рівного доступу усіх закладів культури до фінансових ресурсів. За його словами, ресурси, які виділяються для культури, мають розподілятися між установами культури різної форми власності, незалежними митцями, державними та комунальними закладами культури. І для цього необхідно створювати додаткові механізми конкурентності, для забезпечення рівного доступу.
Читати далі...

неділя, 3 квітня 2016 р.

ВИ УКРАЇНІ ДУШУ ЗАЛИШИЛИ

  • "Ви Україні душу залишили" : бібліографічна розвідка / упорядник Н. М. Требіна; обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. - Полтава, 2003. - 8 с. 
Олесь Гончар — феномен української культури. Він — явище того порядку, що й Сковорода, Шевченко, Франко, Довженко. Йо­го твори потрібні в життєвій дорозі поряд із хлібом і сіллю, вони гартують нашу громадянську мужність, дають щиру радість і нез­рівнянне відчуття людяної мудрості, несуть безмір морально-етичних галактик.
Він — воістину національний письменник. "Талант виростає з нації, як та квітка зі стебла, тому відірвати свою долю від долі на­ції — означає загинути", — ділився роздумами письменник, він умів в океані рідної мови знаходити слова, які несуть в собі код нації. Гончар був поборником суверенної України, захисником рідної мо­ви і культури, людиною, яка повернула нас до історичного корін­ня, і свято шанувала свої.
Доля світоча нації зріднена з долею рідної Полтавщини, як зрід­нені мати і син. "Родом, як відомо, я з полтавських країв, ця зе­мля мені дуже дорога..."(1). А де ж джерело його слова, хто за­палив світло в душі майбутнього класика? Найкращу відповідь, як тиху сповідь перед пам"яттю роду, дає сам Олесь Терентійович в "Письменницьких роздумах": "Бабуся... найдорожча людина...У дворічному віці я зостався без матері, вона померла молодою, одразу ж після її смерті мене забрали на виховання дідусь і ба­буся. Бабуся відзначалася щирою вродженою любов"ю до людей, в її образі втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу. ЇЇ вплив на мій розвиток був величезний... від неї - мова, фольклор, працелюбство"(2). Слово письменника, внутрішній світ, лю­дяність виросли з казки, пісні, молитви, колядки, з його генетики українця. Дитинство Гончара — полтавський степ з його пахоща­ми, з лагідним роздоллям і єдиною на світі красою, місця, де він виріс, зримо і незримо присутні у багатьох творах.
У найвиразнішій формі це виявилось у романі "Твоя зоря"(1980). Він відмічав: "Твоя зоря" дуже особиста книга. Не мо­жу сказати, що автобіографічна, але в неї увійшли дорогі для мене речі, я сказав би, заповітні, особливо в образі головного ге­роя... "(3) Це найбільш задушевний твір письменника, на думку Б. Олійника, "синівський звіт перед отчим домом, звідки він починав свій шлях до заповітних берегів людського серця". Кожен рядок променить гордістю українця за свій край, таємниці фольклору, людську доброту сердечну..."В літах дитинства, можливо, закодо­вано щось вельми для душі необхідне, таке, що потім упродовж усього життя позначається на наших "дорослих" вчинках..."А ге­ни совісті? А відчуття справедливості, що раз у раз пробивалося? Певне, мало ж і воно якийсь свій генетичний код?"(4)
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...